Про веселого скрипаля і понурого техніка
Thursday, 15 September 2011 09:06 amВчора по справах спостерігав за суто виробничими випадками, коли нібито класний майстер своєї справи, а впадає в якийсь дивний ступор, коли стикається з елементарною проблемою. Один медитує на електричний різак, котрий не так, як треба ріже. В другого вже півроку нормально не працює верстат, і він замість однієї операції мусить виконувати кілька. А рішення ж лише тільки доповісти власнику фірми, взяти грошей під звіт та піти купити запчастину або додатковий інструмент. А то й взагалі ремонтника з фірми постачальника обладнання по гарантії викликати.
Для мене це явище – те ж саме, що понурі обличчя у наших людей у громадських місцях. Не люблять люди своєї роботи, свого міста. Зрештою, свого життя не люблять. Тому й про якусь навіть дрібну ініціативу не йдеться. Навіть покращити своє життя просто тут і цієї миті на своєму робочому місті їм не хочеться.
А з протилежного боку згадався мені далекий двотисячний рік, Україна тільки-но починає вилазити зі злиднів, але це ще ледве помітно. Принаймні, бюджетна сфера та творчі люди все ще жебракують. І от йду я «трубою», тобто переходом під Майданом Незалежності, а там кілька музик грають теми з мого улюбленого польського фільму «Ва Банк». А потім ще щось з популярного. І грають не просто як якісь лабухи з районного культпросвітвчилища, а професійно. І інструменти в них доброї якості та доглянутості, обличчя - ну, дуже-дуже рафіновано інтелігентні, вдягнені досить таки бідно, але охайно. Тобто, мабуть, шановне панство не менш, як з консерваторії вийшло назбирати собі на бутерброд з ковбасою на сніданок. І от що цікаво: стоять вони зі своїми духовими та струнними, грають – напружені такі, очі від перехожий ховають… Соромно їм, що вони у такому безгрошів’ї перебувають. Словом, ясно, що не типові вуличні музики. А один грає на скрипці, посміхається, підморгує перехожим – та взагалі прикольний дядечко років під п’ятдесят. І здається, що йому в принципі все одно, де грати: хоч на міжнародному конкурсі, хоч перед студентами консерваторії , хоч у «трубі». Він просто такий собі щасливий у музиці і серед людей. Люди радіють – і він щасливий. Він радіє – і люди щасливі.
Здогадайтеся з одного разу, які «расові» ознаки мали обличчя того гармонійного дядька та тих понурих, переляканих, затурканих музикантів. Звісно, той дядько мав типовий гебрейський профіль, а ті страждальці були бездоганними слов’янами! От у такі моменти я шкодую, що я не гебрей, і я навряд чи вмію бути таким. Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу! (Націонал-бовдури, вбийте себе об стіну)!
Ясно, що це чергове з моїх некоректних та надмірно далекосяжних узагальнень, але з мого життєвого досвіду я значно частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин. Совок, звісно, по всіх проїхався, але у слов’янських родинах, мабуть, совкові виховальні методи сприймали занадто серйозно, замість того, щоб стряхнути з вух та жити собі простіше.
Для мене це явище – те ж саме, що понурі обличчя у наших людей у громадських місцях. Не люблять люди своєї роботи, свого міста. Зрештою, свого життя не люблять. Тому й про якусь навіть дрібну ініціативу не йдеться. Навіть покращити своє життя просто тут і цієї миті на своєму робочому місті їм не хочеться.
А з протилежного боку згадався мені далекий двотисячний рік, Україна тільки-но починає вилазити зі злиднів, але це ще ледве помітно. Принаймні, бюджетна сфера та творчі люди все ще жебракують. І от йду я «трубою», тобто переходом під Майданом Незалежності, а там кілька музик грають теми з мого улюбленого польського фільму «Ва Банк». А потім ще щось з популярного. І грають не просто як якісь лабухи з районного культпросвітвчилища, а професійно. І інструменти в них доброї якості та доглянутості, обличчя - ну, дуже-дуже рафіновано інтелігентні, вдягнені досить таки бідно, але охайно. Тобто, мабуть, шановне панство не менш, як з консерваторії вийшло назбирати собі на бутерброд з ковбасою на сніданок. І от що цікаво: стоять вони зі своїми духовими та струнними, грають – напружені такі, очі від перехожий ховають… Соромно їм, що вони у такому безгрошів’ї перебувають. Словом, ясно, що не типові вуличні музики. А один грає на скрипці, посміхається, підморгує перехожим – та взагалі прикольний дядечко років під п’ятдесят. І здається, що йому в принципі все одно, де грати: хоч на міжнародному конкурсі, хоч перед студентами консерваторії , хоч у «трубі». Він просто такий собі щасливий у музиці і серед людей. Люди радіють – і він щасливий. Він радіє – і люди щасливі.
Здогадайтеся з одного разу, які «расові» ознаки мали обличчя того гармонійного дядька та тих понурих, переляканих, затурканих музикантів. Звісно, той дядько мав типовий гебрейський профіль, а ті страждальці були бездоганними слов’янами! От у такі моменти я шкодую, що я не гебрей, і я навряд чи вмію бути таким. Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу! (Націонал-бовдури, вбийте себе об стіну)!
Ясно, що це чергове з моїх некоректних та надмірно далекосяжних узагальнень, але з мого життєвого досвіду я значно частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин. Совок, звісно, по всіх проїхався, але у слов’янських родинах, мабуть, совкові виховальні методи сприймали занадто серйозно, замість того, щоб стряхнути з вух та жити собі простіше.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 06:33 am (UTC)як тут не пригадати фільм "Комісар" та героя Ролана Бикова - страшні злидні, а людина щаслива! :) взагалі, так не пощастило тому геніальному фільму, ну це вже оффтоп :)
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 06:36 am (UTC)По Портнікову не скажеш. Останнім часом він виглядає надмірно заклопотаним.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 07:42 am (UTC)я здивована, що взагалі люди з ініціативою в наших краях ще є.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 07:50 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:25 am (UTC)вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:26 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:32 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:33 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:33 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:35 am (UTC)Re: вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:36 am (UTC)це коли тварина / людина раз за разом переконується, що будь-яка ініціатива приносить лише розчарування та біль (граничний приклад -- концтабір. там це взагалі негайна смерть), і щоб вижити, економлять зусилля.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:37 am (UTC)— Юде?
Відповідь мого товариша:
— Увы!
:)
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:37 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:40 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:43 am (UTC)але все одно ж є якесь "загальне враження". так от загальне враження - не дуже, але викликає повагу їх згуртованість. нам би так.
Re: вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:45 am (UTC)http://kerbasi.livejournal.com/97509.html
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:48 am (UTC)А будь-які вуличні виступи з надією на те що хтось щось подасть - за "старцівство", фактично, прошення милостині тими хто був незрячим і іншої можливості заробити не мав.
Звідти і сором'язливість.
..а гебрейську здатність робити гроші, не зважаючи на сантименти, я б не ідеалізувала.. :)
Навпаки, в анекдоті нижче мені симпатичніша простодушність ніж бізнесовість:
Треба було селянину купити щось терміново для господарства, а грошей немає, вирішив піти позичити у єврея. Приходить і просить позичити 5 рублів, а той каже - ок, тільки віддаси 10. Почухав потилицю українець і каже: ну, іншого виходу нема, хай буде.
- Тільки ж ти мені на заставу залиш шапку.
- На шапку- каже селянин, та й пішов до дверей.
-еее.. постій-но. А раптом щось трапиться і ти мені грошей не віддаси.. ну що мені твоя шапка.. давай ти мені половину зараз віддаси, а половину потім.
- ну бог з тобою, на вже тобі половину.
Вийшов українець за двері і думає: як же це вийшло.. ні шапки, ні грошей, ще й 5 рублів винен зостався..
:)))))
А взагалі я згодна. Вже як "ввязался в бой" - то воюй, прийняв рішення - виконуй ефективно. Вагатися і соромитися треба ДО виходу на герць, імхо.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:49 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:53 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:58 am (UTC)Серед євреїв, нмд, частіше трапляються люди, які вміють спілкуватися заради спілкування, незалежно від результати. Продавці слов'яни у нашій культурі частіше пошлють тебе далеко, якщо ти в них не купиш, ніж продавець єврей. Я просто у сфері продажу працюю, хоч і В2В, але все одно маю спосстереження стосовно якостей торгівельного персоналу та характерної поведінки.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 09:01 am (UTC)тому що різні народи мають різний історичний досвід, займаються споконвічно різними ремеслами.
Ясно, що той краще робить у кого досвіду напрацьованого в поколіннях більше, хто пристосувався до свого ремесла краще.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 09:05 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 09:22 am (UTC)Між іншим, добрі торговці не були бідними, і саме їх радянська влада обізвала куркулями чи "непманами" тощо і вела нещадну боротьбу.
І - так, совок вбивав комунікабельність, прищеплюючи затиснутість і інші "правила поведінки на партзборах та масових заходах".
..а от стосовно ідентичності.. багато євреїв себе євреями не визнавали і називали українцями чи росіянами, міняли прізвища і не знали ні своєї мови нічого.. але історично у них "закалка" до виживання і пристосування в умовах переслідування, несприятливих, напевне. Та і походження українського слова "борг" від "борж" (євр.) показує що все-таки досвіду історичсного у них до "комунікабельності" більше від інших народів на наших територіях. :)
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 09:32 am (UTC)Повернуся до дому перевірю походження слова "борг" :)
Я погоджуся з тим, що вони мають історичні переваги, але назву це не комунікабельністю, а техніками продажу. Так, вони у них більш напрацьовані. А комунікабельність це необхідна, але не достатня умова. Я знаю одне: так, як мене виховували у клічному комуністичному дусі з інтелігентським чистоплюйським та маніловським оздобленням, виховували чимало моїх слов'янських однолітків, і одиниці євреїв. В їхніх родинах не бракувало здорового глузду.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 11:10 am (UTC)