Про веселого скрипаля і понурого техніка

[kerbasi]

Вчора по справах спостерігав за суто виробничими випадками, коли нібито класний майстер своєї справи, а впадає в якийсь дивний ступор, коли стикається з елементарною проблемою. Один медитує на електричний різак, котрий не так, як треба ріже. В другого вже півроку нормально не працює верстат, і він замість однієї операції мусить виконувати кілька. А рішення ж лише тільки доповісти власнику фірми, взяти грошей під звіт та піти купити запчастину або додатковий інструмент. А то й взагалі ремонтника з фірми постачальника обладнання по гарантії викликати.

Для мене це явище – те ж саме, що понурі обличчя у наших людей у громадських місцях. Не люблять люди своєї роботи, свого міста. Зрештою, свого життя не люблять. Тому й про якусь навіть дрібну ініціативу не йдеться. Навіть покращити своє життя просто тут і цієї миті на своєму робочому місті їм не хочеться.

А з протилежного боку згадався мені далекий двотисячний рік, Україна тільки-но починає вилазити зі злиднів, але це ще ледве помітно. Принаймні, бюджетна сфера та творчі люди все ще жебракують. І от йду я «трубою», тобто переходом під Майданом Незалежності, а там кілька музик грають теми з мого улюбленого польського фільму «Ва Банк». А потім ще щось з популярного. І грають не просто як якісь лабухи з районного культпросвітвчилища, а професійно. І інструменти в них доброї якості та доглянутості, обличчя - ну, дуже-дуже рафіновано інтелігентні, вдягнені досить таки бідно, але охайно. Тобто, мабуть, шановне панство не менш, як з консерваторії вийшло назбирати собі на бутерброд з ковбасою на сніданок. І от що цікаво: стоять вони зі своїми духовими та струнними, грають – напружені такі, очі від перехожий ховають… Соромно їм, що вони у такому безгрошів’ї перебувають. Словом, ясно, що не типові вуличні музики. А один грає на скрипці, посміхається, підморгує перехожим – та взагалі прикольний дядечко років під п’ятдесят. І здається, що йому в принципі все одно, де грати: хоч на міжнародному конкурсі, хоч перед студентами консерваторії , хоч у «трубі». Він просто такий собі щасливий у музиці і серед людей. Люди радіють – і він щасливий. Він радіє – і люди щасливі.

Здогадайтеся з одного разу, які «расові» ознаки мали обличчя того гармонійного дядька та тих понурих, переляканих, затурканих музикантів. Звісно, той дядько мав типовий гебрейський профіль, а ті страждальці були бездоганними слов’янами! От у такі моменти я шкодую, що я не гебрей, і я навряд чи вмію бути таким. Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу! (Націонал-бовдури, вбийте себе об стіну)!

Ясно, що це чергове з моїх некоректних та надмірно далекосяжних узагальнень, але з мого життєвого досвіду я значно частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин. Совок, звісно, по всіх проїхався, але у слов’янських родинах, мабуть, совкові виховальні методи сприймали занадто серйозно, замість того, щоб стряхнути з вух та жити собі простіше.

Comments

[lesadko.livejournal.com]

згодна!
як тут не пригадати фільм "Комісар" та героя Ролана Бикова - страшні злидні, а людина щаслива! :) взагалі, так не пощастило тому геніальному фільму, ну це вже оффтоп :)

[kerbasi.livejournal.com]

В моєму королевстві кіно так і не винайшли :-)))

[zozvicnic.livejournal.com]

> частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин

По Портнікову не скажеш. Останнім часом він виглядає надмірно заклопотаним.

[kerbasi.livejournal.com]

В нього робота шкідлива для здоров'я.

[maryxmas.livejournal.com]

є така штука, як вихована безпорадність. нам цього дісталося повною мірою і ще стільки ж.
я здивована, що взагалі люди з ініціативою в наших краях ще є.

вихована безпорадність

[kerbasi.livejournal.com]

Влучний термін! Запам'ятаю.

Re: вихована безпорадність

[maryxmas.livejournal.com]

це насправді дуже сумна штука.
це коли тварина / людина раз за разом переконується, що будь-яка ініціатива приносить лише розчарування та біль (граничний приклад -- концтабір. там це взагалі негайна смерть), і щоб вижити, економлять зусилля.

Вообще-то, это не "влучний термін", а

[bogoeb.livejournal.com]

азы популярной этологии и социобиологии, обсосаные в русскоязычных интернетах уже лет 5 как.
в англоязычных дискуссиях где-то с конца 80-х годов прошлого века (эксперименты Селигмана-Хирото -- это середина-конец 60хх-середина 70хх)

[crema-catalana.livejournal.com]

Я був би вдячним за тлумачення терміну "вихована безпорадність". Дійсно, це влучний термін!

[maryxmas.livejournal.com]

http://kerbasi.livejournal.com/110238.html?thread=1730718#t1730718

[bonnesauvage.livejournal.com]

да, я не можу, чесно кажучи, сказати, що я люблю гебреїв, але поважаю їх глибоко очінь.

[kerbasi.livejournal.com]

Та на що когось з таких великих спільнот, як цілі народи любити? Розуміння і поваги достатньо.

[bonnesauvage.livejournal.com]

ну любиш же не народ, а його представників

[crema-catalana.livejournal.com]

На порозі тбіліської синагоги. Равін:
— Юде?
Відповідь мого товариша:
— Увы!
:)

[kerbasi.livejournal.com]

Влучно!)

[smijana.livejournal.com]

Якщо відкинути радянський період, то напевне ментально українські музики в селах сприймали за "нормальну працю" - найману, напр., запрошення грати на весіллі тощо.
А будь-які вуличні виступи з надією на те що хтось щось подасть - за "старцівство", фактично, прошення милостині тими хто був незрячим і іншої можливості заробити не мав.
Звідти і сором'язливість.

..а гебрейську здатність робити гроші, не зважаючи на сантименти, я б не ідеалізувала.. :)
Навпаки, в анекдоті нижче мені симпатичніша простодушність ніж бізнесовість:
Треба було селянину купити щось терміново для господарства, а грошей немає, вирішив піти позичити у єврея. Приходить і просить позичити 5 рублів, а той каже - ок, тільки віддаси 10. Почухав потилицю українець і каже: ну, іншого виходу нема, хай буде.
- Тільки ж ти мені на заставу залиш шапку.
- На шапку- каже селянин, та й пішов до дверей.
-еее.. постій-но. А раптом щось трапиться і ти мені грошей не віддаси.. ну що мені твоя шапка.. давай ти мені половину зараз віддаси, а половину потім.
- ну бог з тобою, на вже тобі половину.

Вийшов українець за двері і думає: як же це вийшло.. ні шапки, ні грошей, ще й 5 рублів винен зостався..
:)))))

А взагалі я згодна. Вже як "ввязался в бой" - то воюй, прийняв рішення - виконуй ефективно. Вагатися і соромитися треба ДО виходу на герць, імхо.

[kerbasi.livejournal.com]

Анекдот відбиває конкретні міжкультурні конфлікти. А музики - то таке, різні бувають. Можна розглядати їхню діяльність як форму жебрацтва, а можна як низову народну форму масової розваги, як пересувні цирки, труюадури минулих століть.
Серед євреїв, нмд, частіше трапляються люди, які вміють спілкуватися заради спілкування, незалежно від результати. Продавці слов'яни у нашій культурі частіше пошлють тебе далеко, якщо ти в них не купиш, ніж продавець єврей. Я просто у сфері продажу працюю, хоч і В2В, але все одно маю спосстереження стосовно якостей торгівельного персоналу та характерної поведінки.

[tin-tina.livejournal.com]

Ще коли врахувати, як цих музик - і кобзарів, і лірників - ганяли, доки зовсім не винищили, то й не здивуєшся...

[eve_link_a]

"Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу"

Так, треба, тільки український народ мусів би перейти все те, що за багато столітть вони перейшли... от тоді б нас просто розривало від щастя в тій "трубі"

[kerbasi.livejournal.com]

Тут вище Мері влучно пояснила про "виховану безпорадність". Не наздолужувати гебрейський досвід нам потрібно, а звільнити країну від тотальної безнадьоги.

[chita-i.livejournal.com]

Та я взагалі не доганяю, чого в Україні такі люди розлючені попадаються, особливо жінки. Можна подумати, країна-чемпіон по самому гіркому та жахливому у світі життю!

І так, деякі народи вміють усміхатися. Мене завжди дивували стюардеси і стюарди, французькі на першому місці, на другому - німецькі. Та і люди також, за кордоном і в їхніх країнах. Звичайно, йдеться про враження подорожнього. Вони мені так щиро усміхаються, нібито так раді бачити! Незнайомі люди. Подумала, що гадки не маю, як можна НАВЧИТИ ТАК усміхатися!

Колись пішли пити молоде вино за містом у Відні. Ось де я бачила самих підморгуючих та радісних музик! То було трио з дядечек від сорока до шестидесяти, які просто грали у стилізованій хаті, де приходили люди.

Моя приятелька з Харькова, прожила за кордоном років 18, приїхала в гості в Україну. Її молодша сестра каже в аеропорту: "чому ти всім усміхаєшся, перед всіма вибачаєшся, всім дякуєш?! У двері стукаєш? Питаєш, чи можна?" І моя приятелька каже: "я зрозуміла, що нікарагуанці набагато вихованіші люди, ніж українці". І мені так здається також. Йдеться про всі прошарки та класи.

Ось, знайшла випадково, можна продивитись "по діагналі": "Улыбка в русском общении не является сигналом вежливости" (http://bo.net.ua/lofiversion/index.php/t24571.html)

[kerbasi.livejournal.com]

При тому браку посмішок, іноземці відмічають, що тут люди часом надмірно емоційні.
Це все, НМД, є проявом тої самої "вихованої безпорадності", про котру тут написала Мері, а також депресивним станом, котрий цю безпорадність супроводжує. Коли дитина після школи приходить додому і чує замість питання, як успіхи, питання: "скільки двійок нахапав", то яке може виховатися позитивне мислення, яке відчуття успіху, впевненості у власних силах і т.д. А потім це йде через все життя: брак визнання серед близьких, постійна ніщивна критика та скептицизм (із тібя нічіво нє вийдєт!)- і це серед близького кола, а що казати про чужих... Яку ж тут усмішки та ввічливість? Тут тільки залізобетонне обличчя та захисне хамство. А якщо десь людина все ж таки розкривається, то її несе в разнос від незвичних емоцій.

[ferike.livejournal.com]

Маю враження, що в багатьох українців наче ампутували почуття гумору, а в декого взагалі алергія на прояви цього почуття :) У нас вважається добрим тоном тяжко переживати з будь-якого приводу, а якщо людина без депресивних і невротичних тенденцій - отже, "нема в неї нічого святого" і взагалі вона "несерйозна".

А я від батька вспадкувала легше ставлення до життя: якщо проблему не можна розв"язати - варто тільки посміятись над нею і перейти до наступного пункту.

[chita-i.livejournal.com]

Во-во. Саме так.

[kerbasi.livejournal.com]

Я з родини, де якщо десь бракувало депресивних та невротичних тенденцій, то їх вигадували та імітували, щоб боліти душою, не бути байдужим або щоб увесь світ помітив їхню велику депресію і в усіх навколо прокинулася совість. От щойно проїхався столичним експресом від Харкова до Києва, там фільм показували аж пять серій втиснули якісь Свати-3 чи щось таке. Всі п'ять годин артисти зображали якихось невротиків та дуже-дуже голосно кричали замість нормальних розмов, все гіперемоційними виверженнями. І цю фігню піввагона дивиться, шиї витягує та ще сміється. Сеанс колективного психозу, тільки на відміну від СРСР без політики.