Про веселого скрипаля і понурого техніка
Thursday, 15 September 2011 09:06 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiВчора по справах спостерігав за суто виробничими випадками, коли нібито класний майстер своєї справи, а впадає в якийсь дивний ступор, коли стикається з елементарною проблемою. Один медитує на електричний різак, котрий не так, як треба ріже. В другого вже півроку нормально не працює верстат, і він замість однієї операції мусить виконувати кілька. А рішення ж лише тільки доповісти власнику фірми, взяти грошей під звіт та піти купити запчастину або додатковий інструмент. А то й взагалі ремонтника з фірми постачальника обладнання по гарантії викликати.
Для мене це явище – те ж саме, що понурі обличчя у наших людей у громадських місцях. Не люблять люди своєї роботи, свого міста. Зрештою, свого життя не люблять. Тому й про якусь навіть дрібну ініціативу не йдеться. Навіть покращити своє життя просто тут і цієї миті на своєму робочому місті їм не хочеться.
А з протилежного боку згадався мені далекий двотисячний рік, Україна тільки-но починає вилазити зі злиднів, але це ще ледве помітно. Принаймні, бюджетна сфера та творчі люди все ще жебракують. І от йду я «трубою», тобто переходом під Майданом Незалежності, а там кілька музик грають теми з мого улюбленого польського фільму «Ва Банк». А потім ще щось з популярного. І грають не просто як якісь лабухи з районного культпросвітвчилища, а професійно. І інструменти в них доброї якості та доглянутості, обличчя - ну, дуже-дуже рафіновано інтелігентні, вдягнені досить таки бідно, але охайно. Тобто, мабуть, шановне панство не менш, як з консерваторії вийшло назбирати собі на бутерброд з ковбасою на сніданок. І от що цікаво: стоять вони зі своїми духовими та струнними, грають – напружені такі, очі від перехожий ховають… Соромно їм, що вони у такому безгрошів’ї перебувають. Словом, ясно, що не типові вуличні музики. А один грає на скрипці, посміхається, підморгує перехожим – та взагалі прикольний дядечко років під п’ятдесят. І здається, що йому в принципі все одно, де грати: хоч на міжнародному конкурсі, хоч перед студентами консерваторії , хоч у «трубі». Він просто такий собі щасливий у музиці і серед людей. Люди радіють – і він щасливий. Він радіє – і люди щасливі.
Здогадайтеся з одного разу, які «расові» ознаки мали обличчя того гармонійного дядька та тих понурих, переляканих, затурканих музикантів. Звісно, той дядько мав типовий гебрейський профіль, а ті страждальці були бездоганними слов’янами! От у такі моменти я шкодую, що я не гебрей, і я навряд чи вмію бути таким. Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу! (Націонал-бовдури, вбийте себе об стіну)!
Ясно, що це чергове з моїх некоректних та надмірно далекосяжних узагальнень, але з мого життєвого досвіду я значно частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин. Совок, звісно, по всіх проїхався, але у слов’янських родинах, мабуть, совкові виховальні методи сприймали занадто серйозно, замість того, щоб стряхнути з вух та жити собі простіше.
Для мене це явище – те ж саме, що понурі обличчя у наших людей у громадських місцях. Не люблять люди своєї роботи, свого міста. Зрештою, свого життя не люблять. Тому й про якусь навіть дрібну ініціативу не йдеться. Навіть покращити своє життя просто тут і цієї миті на своєму робочому місті їм не хочеться.
А з протилежного боку згадався мені далекий двотисячний рік, Україна тільки-но починає вилазити зі злиднів, але це ще ледве помітно. Принаймні, бюджетна сфера та творчі люди все ще жебракують. І от йду я «трубою», тобто переходом під Майданом Незалежності, а там кілька музик грають теми з мого улюбленого польського фільму «Ва Банк». А потім ще щось з популярного. І грають не просто як якісь лабухи з районного культпросвітвчилища, а професійно. І інструменти в них доброї якості та доглянутості, обличчя - ну, дуже-дуже рафіновано інтелігентні, вдягнені досить таки бідно, але охайно. Тобто, мабуть, шановне панство не менш, як з консерваторії вийшло назбирати собі на бутерброд з ковбасою на сніданок. І от що цікаво: стоять вони зі своїми духовими та струнними, грають – напружені такі, очі від перехожий ховають… Соромно їм, що вони у такому безгрошів’ї перебувають. Словом, ясно, що не типові вуличні музики. А один грає на скрипці, посміхається, підморгує перехожим – та взагалі прикольний дядечко років під п’ятдесят. І здається, що йому в принципі все одно, де грати: хоч на міжнародному конкурсі, хоч перед студентами консерваторії , хоч у «трубі». Він просто такий собі щасливий у музиці і серед людей. Люди радіють – і він щасливий. Він радіє – і люди щасливі.
Здогадайтеся з одного разу, які «расові» ознаки мали обличчя того гармонійного дядька та тих понурих, переляканих, затурканих музикантів. Звісно, той дядько мав типовий гебрейський профіль, а ті страждальці були бездоганними слов’янами! От у такі моменти я шкодую, що я не гебрей, і я навряд чи вмію бути таким. Нам треба багато чого вчитися в цього великого народу! (Націонал-бовдури, вбийте себе об стіну)!
Ясно, що це чергове з моїх некоректних та надмірно далекосяжних узагальнень, але з мого життєвого досвіду я значно частіше зустрічаю позитивних людей саме з неслов’янських родин. Совок, звісно, по всіх проїхався, але у слов’янських родинах, мабуть, совкові виховальні методи сприймали занадто серйозно, замість того, щоб стряхнути з вух та жити собі простіше.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 07:42 am (UTC)я здивована, що взагалі люди з ініціативою в наших краях ще є.
вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:26 am (UTC)Re: вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:36 am (UTC)це коли тварина / людина раз за разом переконується, що будь-яка ініціатива приносить лише розчарування та біль (граничний приклад -- концтабір. там це взагалі негайна смерть), і щоб вижити, економлять зусилля.
Re: вихована безпорадність
Date: Thursday, 15 September 2011 08:45 am (UTC)http://kerbasi.livejournal.com/97509.html
Вообще-то, это не "влучний термін", а
Date: Tuesday, 20 September 2011 09:15 am (UTC)в англоязычных дискуссиях где-то с конца 80-х годов прошлого века (эксперименты Селигмана-Хирото -- это середина-конец 60хх-середина 70хх)
Re: Вообще-то, это не "влучний термін", а
Date: Wednesday, 21 September 2011 12:06 pm (UTC)Всегда рад оказать посильную помощь
Date: Wednesday, 21 September 2011 02:47 pm (UTC)А то, поскольку Мой широчайший кругозор, образование, интеллект, культура поведения и жизненный опыт ставят Меня всегда несоизмеримо выше любого, отдельно взятого вкраинського какла, реакцией на Мои слова, как правило, служит перманентный баттхерт.
Re: Всегда рад оказать посильную помощь
Date: Wednesday, 21 September 2011 06:45 pm (UTC)Re: Всегда рад оказать посильную помощь
Date: Thursday, 22 September 2011 06:57 am (UTC)Ну, все правильно, Меня одна падла навіть у заводському цесі, коли Я в робі з руками по локіть в мазуті стояв, ротом виперднула "ти нє нарот".
Це нормально. Це навмисне робилось, щоб перешкодити самій можливості розумному чоловіку допетрати, що відбувається навколо. Або допетрити дуже пізно.
no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:35 am (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 September 2011 08:37 am (UTC)