Zaśpiewajmy jeszcze raz
Friday, 16 September 2011 08:44 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiВлітку 1978-го я надибав батьківську касету з записом фіналу фестивалю Сопот-77. Мені було тоді десять років. Батько писав з телевізора на касетник Весна-306. Це, мабуть, остання новинка технічного прогресу, що досягла нашої родини, бо наступний магнітофон, як і перший кольоровий телевізор з’явилися вже у 90-ті. Але я не про це…
Друге місце на тому фестивалі зайняв польський гурт «Czerwone gitary» з піснею «Nie spoczniemy». Співав Северин Краєвський. (Не плутати з письменником Мареком Краєвським)! Про цього співака достатньо інформації в інтернеті, зокрема в українській Вікіпедії. Є навіть розлога стаття, написана з великою симпатією російським автором.
Шарм чудової мелодії та голосу Северина Краєвського справив на мене неабияке враження. З пісні я не зрозумів жодного слова, але добряче заїздив нещасну касету та вуха сусідів. Нещодавно я згадав цю пісню і відшукав її на Ют’юбі. Легко знаходяться слова пісні та різні спроби перекладу російською мовою. У ЖЖ також можна знайти обговорення цієї пісні.
Текст пісні є стандартним інтелігентським набором романтичних образів, типових для 70-х років минулого століття. Є там і безкінечна дорога (за синьою далиною – нова далина, за лютим холодом – новий холод), і імператив не зупинятися (не перепочиваймо, поки не дійдемо) , а по досягненні метафоричної мети (сьомий ліс) потрібно заспівати пісню. Є там і картярські образи: королі, тузи. Також типовий для інтелігентської слов’янської души стан вічної безпорадності та недоконаності : нерозважна туга, невгамований голод, невтамований біль, невідтанцьований бал, який вже відбринів, невтішний час, що минає. Все це можна знайти й у совєцьких жанрах тодішньої пісенної культури від романсів і аж до напівпідпільного року. Дивно, як тоді співпали сентиментальні настрої поляків і жителів СРСР! Здається, що цей напрямок не отримав продовження на польській естраді, але в нас публіка ще продовжує плекати сентиментальність, тільки смаки впали, тому й сентиментальність або попсово-дешева або брутально-кримінальна.
Хай там як, але мені по тридцяти трьох роках від першого прослухання повторне відкриття Краєвського принесло приємні емоції. А рядки з останнього куплету власне могли б стати гаслом щоденнику. Хіба тільки не тепер, а коли вже дійсно прийде час підбивати фінальні підсумки:
Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas.
Переклад літерально десь такий: «Чи варто було любити нас? Може, варто, але ту карту погано розіграв час».
Ці слова можуть слугувати гаслом всього мого покоління. Принаймні, людей мого штибу.
Друге місце на тому фестивалі зайняв польський гурт «Czerwone gitary» з піснею «Nie spoczniemy». Співав Северин Краєвський. (Не плутати з письменником Мареком Краєвським)! Про цього співака достатньо інформації в інтернеті, зокрема в українській Вікіпедії. Є навіть розлога стаття, написана з великою симпатією російським автором.
Шарм чудової мелодії та голосу Северина Краєвського справив на мене неабияке враження. З пісні я не зрозумів жодного слова, але добряче заїздив нещасну касету та вуха сусідів. Нещодавно я згадав цю пісню і відшукав її на Ют’юбі. Легко знаходяться слова пісні та різні спроби перекладу російською мовою. У ЖЖ також можна знайти обговорення цієї пісні.
Текст пісні є стандартним інтелігентським набором романтичних образів, типових для 70-х років минулого століття. Є там і безкінечна дорога (за синьою далиною – нова далина, за лютим холодом – новий холод), і імператив не зупинятися (не перепочиваймо, поки не дійдемо) , а по досягненні метафоричної мети (сьомий ліс) потрібно заспівати пісню. Є там і картярські образи: королі, тузи. Також типовий для інтелігентської слов’янської души стан вічної безпорадності та недоконаності : нерозважна туга, невгамований голод, невтамований біль, невідтанцьований бал, який вже відбринів, невтішний час, що минає. Все це можна знайти й у совєцьких жанрах тодішньої пісенної культури від романсів і аж до напівпідпільного року. Дивно, як тоді співпали сентиментальні настрої поляків і жителів СРСР! Здається, що цей напрямок не отримав продовження на польській естраді, але в нас публіка ще продовжує плекати сентиментальність, тільки смаки впали, тому й сентиментальність або попсово-дешева або брутально-кримінальна.
Хай там як, але мені по тридцяти трьох роках від першого прослухання повторне відкриття Краєвського принесло приємні емоції. А рядки з останнього куплету власне могли б стати гаслом щоденнику. Хіба тільки не тепер, а коли вже дійсно прийде час підбивати фінальні підсумки:
Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas.
Переклад літерально десь такий: «Чи варто було любити нас? Може, варто, але ту карту погано розіграв час».
Ці слова можуть слугувати гаслом всього мого покоління. Принаймні, людей мого штибу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Monday, 19 September 2011 07:41 am (UTC)Так, згоден. Мені теж здається, що трапилось саме це. Однак певні єврейські нотки вчуваються. Не берусь це якось формально доводити, не впораюсь, але мені вчувається саме так. Теж саме, здається, і з бардівською піснею: безумовно російська, але теж з єврейськими вкрапленнями (та не без українських, імхо). Зрештою насправді це класно: на перетині культур часто виходить щось цікаве.