Про переможні життєві стратегії: тепер відповідь на головне питання

[kerbasi]

В обговореннях моїх дописів з серії «Про переможні життєві стратегії» МШФ nboykoпоставив запитання, що можна порадити молодим людям, яку стратегію. На мою думку, порадити щось конкретне не можливо, бо людей багато, різних фахів, галузей та особистих обставин не менше.  Але можна спробувати переконати їх не розраховувати на адаптивні стратегії, навіть якщо наразі вони спрацьовують  для старших родичів.

Справа у тому, що років 60 тому Україна мала приблизно 80% сільського населення і 20% міського. Зараз ця пропорція майже протилежна: 71% міського, 29 сільського. Це означає, що розраховувати на натуральне господарство, може все менше і менше родин. Я з кола своїх знайомих, та навіть  з дописів у деяких ЖЖ бачу, що трендом стає продавати ділянку у селі, коли там помирають старі сільські родичі. Їхні діти вже давно немолоді, урбанізовані і повертатися до села, щоб та працювати на забезпечення нащадків вони не хочуть, хоча їхні батьки відривали від себе останнє, працювали весь вільний час, якого майже не було, на власних ділянках, щоб забезпечити своїх дітей.

Дуже приблизно схема виглядає настуним чином. Тим, кому зараз 60-70 вистачило підтримки натурального господарства на все життя аж до пенсії. У свої молоді роки для них взагалі був рай, бо кількість сільських родичів, яка на них працювала була більшою, ніж кількість переселенців. Не тільки споживати, а й долучитися до натурального господарства їм довелося вже у дуже зрілі роки, але це було пом’якшено можливістю експлуатувати працю своїх дітей. В результаті цьому поколінню випало найбільше з «совітського щастя»: квартира (часто кооперативна), машина, дача. Це й є причиною, чому це покоління не впоралося з перебудовою суспільства, хоча власне було у зрілому віці на межі 80х та 90х.

Діти цього покоління, їм зараз 40-50, також отримали непогану підтримку. Щоправда, довелося заплатити за це своїми канікулами та вихідними. Хоча й не всім. Серед «жлобні» у 80-ті вважалося непрестижним, коли діти працюють. Там знаходили, як навантажити «бідних родичів» замість своєї «кровиночки». Проблема цієї генерації, що їм ще жити і жити, а ресурс вичерпується. На багатьох з них чекає втрата зони комфорту під кінець трудового життя, але навряд це покоління згенерує достатній революційний заряд.

Онукам старших паразитів зараз 20-30. На їхнє життя вже практично нічого не вистачило, хіба що на більш-менш сите дитинство у буремні 90ті. Багато людей з них ще мають можливості витискати щось зі свого клану. Це можна спостерігати хоча б з того, що чимало покупців на ринку низькоякісної нерухомості, як то різні однокімнатні «гостинки», саме належать до цього покоління. Поки що вони живуть в кайф, але в них народяться та підростуть діти, і вони в своїх «однушках» житимуть на рівні своїх дідусів, коли ці переїхали з села та тіснилися по «общагах». А на зміну якості життя вже підтримки та накопичень з натурального господарства не буде.

І ясно, що правнукам покоління совітських паразитів, тобто кому зараз 0-10 років, нічого не світить, крім як покластися на свої руки та голову. От це покоління і зробить зміни у суспільстві. Якщо не зробить, то емігрує майже повністю, і стане тоді Україна подібна до Палестини, де за кордоном живе дві третини корінного населення цієї території.

Отже, теперішнім молодим людям доведеться розраховувати тільки на себе. По «Радіо РОКС» часто цитують якогось рок-музиканта, який сказав приблизно наступне: «Часто найкращим освітленням шляху є палаючий міст за спиною». Раджу молодим людям узяти ці слова собі за гасло.
А куди податися, це вже питання вторинне. Головне – мати рішучість рухатися і розуміння, що рухатися треба, тобто те, чого так бракувало старшим поколінням. Більш приземлені поради, досит суб’єктивні з мого досвіду такі:

• Якщо ваш фах потрібен в іноземних фірмах в Україні, йдіть туди. Дуже важливо на початку шляху отримати вірні навички. Це наразі в Україні можливо тільки в іноземних фірмах. На всіх місць не вистачить, але пробуйте.
• Якщо вас цікавлять науки або мистецтва – емігруйте.
• Айтішникам нічого радити не треба, вони мають найкращі можливості. Хіба що порадити не бути клавіатурними «задротами», мати життя поза віртуалом та вчитися манерам, спілкуванню, навичкам правильно презентувати себе, бо навіть здібний «задрот» ніколи не підійметься вище рівня кумедного пришелепкуватого дитини у кутку офіса.
• Освіту краще отримувати за кордоном, якщо це не щось з області україністики (незабаром і це - тільки за кордоном). Українська освіта це не освіта, а імітація. До того ж, хто вам її дає? Перечитайте генераційні розклади вище. 

Всіляких успіхів!

Comments

[lembitkoroedov.livejournal.com]

Як стратегія замість підтримки нащадків з села годиться теза юзера Мапумби, яку він формулює так: Дітки, уйобуйте звідти. Тобто сучасні батьки, не маючи можливості вигодовувати нащадків до старості, як то було раніше, можуть дати тим нащадкам мінімальний стартап у вигляді освіти чи хоча б двохсот доларів на квиток і запустити їх у плавання у нормальну країну. зрештою, майже ті самі висновки й у вас в останніх параграфах

[kerbasi.livejournal.com]

Про освіту зараз додам. Краще її за кордоном отримувати.

Якщо емігрувати з адаптивними стратегіями, то вийде той самий академік з троєщинського ринку, тільки з кращим рівнем життя.

[viewpoint.livejournal.com]

> вийде той самий академік з троєщинського ринку, тільки з кращим рівнем життя.

або повернеться до України і розповість нам про загниваючий Захід і які там усмішки фальшиві ;)

[sparrow-hawk.livejournal.com]

коротше кажучи, емігрувати

[seems-to-be.livejournal.com]

я б радив перший пункт принаймні як проміжний етап

[sleepy16.livejournal.com]

Тим, кому зараз 60-70 вистачило підтримки натурального господарства на все життя аж до пенсії. У свої молоді роки для них взагалі був рай [...]
"рай"... упс.
яке натуральне господарство на все життя, який рай?
колгосп і злидні, голод 47-го, про що ви взагалі говорите?
напевно, ви говорите про міщан.

як у місті жилося - я без поняття. а у селах... був зовсім не рай.

[viewpoint.livejournal.com]

нумо, ще раз поридаймо над тяжкою істроією, кріпаччиною, голодоморами, це ж так об'єднує

сільські весільні столи 70-тих - 90-тих, що ломились від наїдків, пройшли повз Вашу увагу

це зветься селективна пам'ять

[sleepy16.livejournal.com]

> нумо, ще раз поридаймо
ридайте скільки завгодно, я вам не забороняю.

> сільські весільні столи 70-тих - 90-тих, що ломились від наїдків, пройшли повз Вашу увагу
ну от це і приклад селективної пам’яті. свято - це не будень. та й не всі так святкували.

я зберігаю пам’ять про те, як жили мої діди і прадіди в українському селі. і я проти того, щоб хтось тут зараз із зеленої міської молоді розказував, як райськи їм жилося. мої дідусь і прабабуся не поїхали у місто, бо треба було доглядати батьків (пенсій у селян не було, потім не було догляду). так, можна було облишити ці стереотипи і допомагати інакше - але не вийшло у них. у місті було б значно легше, була б квартира, краща зарплата і відсутність колгоспу. а у селі на них повисло: робота на повний робочий день за жалюгідні копійки (лікар і вчитель), будівництво хати, діти, колгосп і дуже обмежене підсобне господарство. ви собі це спробуйте уявити і примірити на себе, а потім будете виказувать.

[kerbasi.livejournal.com]

У 70-ті і 80-ті люди з сільськими батьками мали кооперативні квартири, машини, відпочинок у Сочі. "Чисті" міські - зарплата ІТР 120 "грязнимі" мінус податки. А ще "забив порося та поїхав поступать сина" або вирішувати його проблеми. Ми з таким сільськими вчилися, працювали - знаємо. З моєї родини, мій дядько, рік народження 1941 навмисно одружився на сільській дівчині саме, щоб не жити на копійки. Я прекрасно бачив різницю між добробутом та стилем життя його родини та родини моєї мами, його сестри.

Колгосп і злидні, 47-й тут ні до чого. Я про 70-ті, коли моєму дядьку було між 30 та 40.

З Вами не погоджуюся не тільки я, а ще один дописувач, мій земляк. Може, у Вашій місцевості село було депресивне, але на Миколаївщині ми бачили на свої очі інше. Так само емоційно тут коментує пан з Харкова.

[o-teren.livejournal.com]

Біда в тому, що я чув практично такі ж розмови, й не один раз, тільки про те, як ці міські зажерлися і жирують поки ми тут в грязюці колупаємося. І я знаю достобіса "чистокровних" міських, які у 80-ті мали кооперативні квартири, машини і їздили відпочивати в Крим, в той час, як деякі сільські без продиху горбатилися на "ланах широкополих". І знаю тих, хто вступав в вузи "за порося". Тому вважаю подібні узагальнення про "сільський паразитизм" мало того що не вірними, а навіть і шкідливими. Бо вони нічим не ліпші за узагальнення про "міський паразитизм". Зокрема вони шкідливі й тому, що знаходять відгук (і логічне продовження) у таких кадрів, як пан bogoeb. Якщо висловлювання пана bogoeb-а і подібних є "міською" альтернативою "сільського паразитизму", то значить пора вже їхати до села.

[viewpoint.livejournal.com]

до сільскої Миколаївщини, Ставропілля та в ін. місця переїджали після 1956-ого, щоб позбутися злиднів
утім, в тих місцях, з яких виїхали, життя також з часом налагодилося
"депресивні села", це, скоріше, можна сказати про тодішню Центральну Росію, звідки людські та інші ресурси продовжували викачуватися, а сільське господарство залишалося безперспективним
натомість, в Україні та Молдові товарне сільгоспвиробництво стало тим коником, що забезпечило відносний добробут тодішнього українського\молдавського села
нині ситуація знову змінилася, але адаптаційні практики, про які Ви пишете, ще залишаються доступними

[sleepy16.livejournal.com]

>З Вами не погоджуюся не тільки я, а ще один дописувач, мій земляк
>Так само емоційно тут коментує пан з Харкова.

о, досвід трьох панів, одного із харкова, і двох земляків, - безумовно статистика. вже можна робити висновки.

[sleepy16.livejournal.com]

те, що ви обіцяєте для 0-10, передбачали свого часу для теперішніх 20-30.

але і між теперішніми 0-10 і 20-30 не буде ніякої різниці, якщо 40-50 переїдуть у звільнені ділянки.
дехто переїжджає, бо вважає, що своє у місті вже віджили, і потроху працюють у сг. мені здається, ефективніше, ніж попереднє покоління.

втім, у мене немає статистики щодо цих процесів, тому стверджувати нічого не беруся.

[kerbasi.livejournal.com]

Читав звіти ріелтерів про киян-пенсіонерів, що купують хатиночки на селі. Але вони купують, щоб комфортніше і дешевше жити самім, а не вкалувати на дітей, як це робили їхні батьки. І нікуди не подінеш процес урбанізації. Тепер на селі живе всього 15% населення, або 20% за деякими звітами, але насправді майбуть значно менше через недосконалість обліку.

[sleepy16.livejournal.com]

Гаряче підтримую заклик отримувати освіту за кордоном.

Вона у багатьох випадках дешевша (бо дотується тими країнами), і ЗАВЖДИ краща. Вона сильно розширює світогляд і можливості.
Із кожним роком можливостей усе більшає - більшає стипендій і міжнародних програм, інформацію все легше отримати.

Після освіти - непогано пару років попрацювати теж за кордоном, або у закордонній компанії в Україні. А далі самі вирішите.

[bogoeb.livejournal.com]

Всю жизнь, сцуко, мечтал увидеть своими глазами, как вся эта сальная мразота, которая жировала за счет "баранчиков" да "сала" ("ми на вихідні ото до мами у село з'їздили, привезли трішки продуктів -- и смалец на кусок хлеба в полбуханки мажет на палец толщиной!) будет подыхать в корчах.

[kerbasi.livejournal.com]

У молоді роки, коли я з усіма цими "успішними молодими людьми" зі свининою у кошиках більше перетинався, а мої батьки на їхні інженерні 120 ре "грязними" ледве зводили кінці з кінцями, а їхні колеги, такі саме сторубльові, але жили у кайф, бо їхні зарплати їм були на кишенькові витрати, а харчі їм з села привозили, вся ця недоурбанізована шлоїбень мене також дуже сильно дратувала, аж до таких емоцій, як у Вас. Але, на щастя, мені вдалося облаштувати свій світ так, що їх в ньому немає. Та й життя вже сильно змінилося...

[seems-to-be.livejournal.com]

мені пощастило після совкової фірми потрапити до іноземної компанії тож я як ніхто погоджуюсь з першим пунктом - це небо і земля насправді. Плюс вже в цій компанії я так би мовити отримав ще одну освіту і міжнарожний сертифікат.

Наша вища освіта це гівно відірване від реалій. Середня ще нічого залежно від закладу.

Зараз мене переводять на рік до нашого паризьського офісу. Маю надію що повернуся.

Взагалі поїздивши чимало де за кордоном скажу що Україна не здається такою вже поганою. Просто потрібні системні зміни.

[eve_link_a]

приєднуюсь до останнього

[kerbasi.livejournal.com]

Країна добра, бізнес-середовище та регуляторна система жахливі.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Я часом працюю з іноземними компаніями. Єдине, що в них відрізняється - контроль, контроль, і ще раз контроль навіть там, де не треба і де це скоріше заважає справі, ніж дає якийсь результат. А так - гармидер гірший, ніж у нас. Пропустити строки - запросто. Забути вислати - запросто. Не перерахувати гроші - елементарно.

[anoushe.livejournal.com]

+++
Якщо вас цікавлять науки або мистецтва – емігруйте.
+++

Що ж. Палкий привіт українському народові від народів Палестини та Вірменії.

PS. Освіта в області україністики у нас гірша від багатьох інших освіт. Якщо на інші галузі в радянські часи був хоч якийсь позитивний відбір, то на україністику йшли або завзяті ентузіасти (яких мало), або ті, кого більше нікуди не брали. Відповідно і освітяни у цій галузі такі, що зараз здатні лише вишиванку одягнути, вуса козацькі відпустити і знайти у "Кобзарі" фольклорні мотиви. Інших так мало, що вони нашу україністику не презентують.

[kerbasi.livejournal.com]

Мабуть, маєте рацію. Я просто далекий від цієї галузі, а подумав, що україністику краще вивчати на місці, а не здалека. Хоча, може, здалека й краще...

[nboyko.livejournal.com]

> Часто найкращим освітленням шляху є палаючий міст за спиною
Добре сказав. Дякую за відповідь

актуально хохлодегенеративной реальности псто

[livejournal.livejournal.com]

Користувач bogoeb посилається на ваш запис з актуально хохлодегенеративной реальности псто (http://bogoeb.livejournal.com/146488.html) пишучи: [...] Белого Господина как-то еще понимая, но слоги уже составляя с трудом. Другой хохлоунтырменш бьется [...]