Про етику і подарунки
Thursday, 15 December 2011 11:44 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiМоя шановна френдка ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
atanoissapa , журналістка з Дніпропетровська веде диспути з моралістами, які дають негативну оцінку тому, що разом з іншими журналістами на події за участю державного високопосадовця, прийняла коштовний подарунок від організаторів.
Як людина, досвідчена в західному корпоративному бізнесі, поділюся своєю оцінкою того, що сталося.
Працівник фірми не мусить самостійно вирішувати проблеми важкого морального вибору. Систему координат для прийняття етичного рішення для нього мусить створити працедавець. Для цього пишуться кодекс етики та різні внутрішні регулюючі документи, проводяться спеціальні тренінги. Ясно, що в українських установах нічого подібного немає, а якщо і є – то тільки на папері, для "ай-пі-оу". Тому у більшості випадків працівник має приймати рішення на свій страх і ризик.
Подарунки є елементом ділової ввічливості, але вони не повинні викликати в отримувача почуття обов’язку віддячити належним рішенням у сфері відносин з тим, хто дарує. Прийнятними подарунками є недорогі вироби з написами та знаками, що просувають бренд фірми, проект, подію тощо. Недорогі – річ умовна, скажемо, не більше доларів 50-ти у крайньому варіанті. Зазвичай, ці елементи ділової етики значно дешевше. Існують ділові культури або окремі обставини, коли прийняті і більш дорогі подарунки, але питання доцільності такого подарунку повинно вивчатися ще й у правовій площині.
Отже, з урахуванням сказаного журналістка не винна, якщо вона не порушила правил поведінки, чітко сформульованих керівництвом редакції, де вона працює. Якщо таких правил взагалі не існує або вони не достатньо детальні та зрозумілі, від неї ніхто не має морального права очікувати героїчних вчинків. А відмова від подарунку на події з участю президента країни це якщо й не героїчний, то, принаймні, зухвалий вчинок. До того ж, він з дуже високою ймовірністю може зашкодити виданню. Отже, прийнявши подарунок без зайвого галасу, вона зробила цілком вірно, а до того ж і відповідально стосовно свого працедавця.
Єдине, що можна порадити робити у майбутньому за таких обставин, це телефонувати керівникові, повідомляти його/її про отримання подарунку та прямолінійно ставити питання: відмовлятися чи ні, і вимагати не менш чіткої відповіді. Сто відсотків, що керівник скаже, не відмовлятися. Може при цьому щоправда почати розповідати казки про те, що подарунки є власністю організації, але якщо в організації не існує таких написаних правил, то його позиція - лише побажання. Вирішення цих питань - це вже суто внутрішня справа організації. Якщо правил немає, то можна і не телефонувати, щоб не наражатися на нові моральні ділемми, але якщо вже хочете бути взірцем ділової етики, то краще зателефонуйте. А ще краще домовитися про правила гри заздалегіть. Взагалі, можете взяти на себе ініціативу створення правил, так би мовити, почати покращення зі свого робочого місця. Якщо ж керівництву такі ініціативи не потрібні - то розслабтеся: від вас вимагається сумлінна робота в усталеній структурі, а не донкіхотство та знищення цієї структури. Власники свій вибір зробили, це не ваша справа перевиховувати дорослих людей.
Отже, ще раз підкреслюю, журналістка не винна. Невірно і неетично зробили організатори тим, що такими подарунками створюють моральні випробування журналістам та редакціям. У цивілізованій, культурній країні люди працюють, а не вирішують моральні дилеми щомиті і щокроку. У житті завжди є місце подвигу – це хибна максима. Інтернетним героям та моралістам хочу побажати отримати колись відповідальну роботу, щоб набратися власного життєвого досвіду. А якщо вже вони все одно такі затяті, то тоді хай починають громадянську війну самі, а не вимагають робити перший постріл інших.
atanoissapa , журналістка з Дніпропетровська веде диспути з моралістами, які дають негативну оцінку тому, що разом з іншими журналістами на події за участю державного високопосадовця, прийняла коштовний подарунок від організаторів. Як людина, досвідчена в західному корпоративному бізнесі, поділюся своєю оцінкою того, що сталося.
Працівник фірми не мусить самостійно вирішувати проблеми важкого морального вибору. Систему координат для прийняття етичного рішення для нього мусить створити працедавець. Для цього пишуться кодекс етики та різні внутрішні регулюючі документи, проводяться спеціальні тренінги. Ясно, що в українських установах нічого подібного немає, а якщо і є – то тільки на папері, для "ай-пі-оу". Тому у більшості випадків працівник має приймати рішення на свій страх і ризик.
Подарунки є елементом ділової ввічливості, але вони не повинні викликати в отримувача почуття обов’язку віддячити належним рішенням у сфері відносин з тим, хто дарує. Прийнятними подарунками є недорогі вироби з написами та знаками, що просувають бренд фірми, проект, подію тощо. Недорогі – річ умовна, скажемо, не більше доларів 50-ти у крайньому варіанті. Зазвичай, ці елементи ділової етики значно дешевше. Існують ділові культури або окремі обставини, коли прийняті і більш дорогі подарунки, але питання доцільності такого подарунку повинно вивчатися ще й у правовій площині.
Отже, з урахуванням сказаного журналістка не винна, якщо вона не порушила правил поведінки, чітко сформульованих керівництвом редакції, де вона працює. Якщо таких правил взагалі не існує або вони не достатньо детальні та зрозумілі, від неї ніхто не має морального права очікувати героїчних вчинків. А відмова від подарунку на події з участю президента країни це якщо й не героїчний, то, принаймні, зухвалий вчинок. До того ж, він з дуже високою ймовірністю може зашкодити виданню. Отже, прийнявши подарунок без зайвого галасу, вона зробила цілком вірно, а до того ж і відповідально стосовно свого працедавця.
Єдине, що можна порадити робити у майбутньому за таких обставин, це телефонувати керівникові, повідомляти його/її про отримання подарунку та прямолінійно ставити питання: відмовлятися чи ні, і вимагати не менш чіткої відповіді. Сто відсотків, що керівник скаже, не відмовлятися. Може при цьому щоправда почати розповідати казки про те, що подарунки є власністю організації, але якщо в організації не існує таких написаних правил, то його позиція - лише побажання. Вирішення цих питань - це вже суто внутрішня справа організації. Якщо правил немає, то можна і не телефонувати, щоб не наражатися на нові моральні ділемми, але якщо вже хочете бути взірцем ділової етики, то краще зателефонуйте. А ще краще домовитися про правила гри заздалегіть. Взагалі, можете взяти на себе ініціативу створення правил, так би мовити, почати покращення зі свого робочого місця. Якщо ж керівництву такі ініціативи не потрібні - то розслабтеся: від вас вимагається сумлінна робота в усталеній структурі, а не донкіхотство та знищення цієї структури. Власники свій вибір зробили, це не ваша справа перевиховувати дорослих людей.
Отже, ще раз підкреслюю, журналістка не винна. Невірно і неетично зробили організатори тим, що такими подарунками створюють моральні випробування журналістам та редакціям. У цивілізованій, культурній країні люди працюють, а не вирішують моральні дилеми щомиті і щокроку. У житті завжди є місце подвигу – це хибна максима. Інтернетним героям та моралістам хочу побажати отримати колись відповідальну роботу, щоб набратися власного життєвого досвіду. А якщо вже вони все одно такі затяті, то тоді хай починають громадянську війну самі, а не вимагають робити перший постріл інших.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Thursday, 15 December 2011 09:26 pm (UTC)no subject
Date: Thursday, 15 December 2011 09:59 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 16 December 2011 04:45 pm (UTC)Можете вважати мене
Date: Friday, 16 December 2011 06:37 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 16 December 2011 08:59 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 16 December 2011 10:18 pm (UTC)Повну-приповну? Мені здається, що нестача рефлексії просто помітніша у тих, хто пише, ніж у тих, хто мовчки чи нечутно живе та працює в Україні. Я, наприклад, погоджуюсь з реплікою українська журналістика - це комплексна проблема. фуршети і подачки - лише один з проявів... (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2221089#t2221089). Також повністю не реалістичною мені здається фраза про те, що робота журналіста має підкорятись перш за все не бізнес-інтересам структури, яку він представляє, а такому поняттю, як суспільний інтерес …Основний критерій - подача неупередженої інформації. (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2220065#t2220065), на яку Кербасі дуже уважно відповів що Неупередженість проходить крізь призму системи цінностей. … в Україні всі цінності сумнівні та швидкоплинні, але так само й не варто прскіпуваться до журналістку, яку встромили у ситуауцію, при цьому забуваючи, що встановлюють стандарти та впроваджують зовсім інші. (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2222113#t2222113). Вважаю, що ця відповідь стосується і до вас.
З іншого боку ви публічну дію називаєте хабарем. Хабарі так не даються, хіба ви не знаєте? У західній культурі, НМД, є великі проріхи у моральності "електоральної підтримки", меценатства та іншого, я б не брала за абсолютно гарний приклад таку систему, вона легалізує плями на репутації, але теж "продати на аукціоні та пожертвувати дит.будинку" мені звучить як покрутити біля скроні. Совок і робін-гудство, сер!
no subject
Date: Friday, 16 December 2011 10:29 pm (UTC)ПРОКОНТРОЛЮВАТИ, щоб ні одна падла не змогла відмовит
Date: Friday, 16 December 2011 11:55 pm (UTC)no subject
Date: Saturday, 17 December 2011 12:08 am (UTC)no subject
Date: Friday, 16 December 2011 11:54 pm (UTC)Ви прикраснодушна людина, але треба ненавидити витоки, не жертв та отару. Вона ніколи не була занадто інтелектуальною.
no subject
Date: Saturday, 17 December 2011 03:02 am (UTC)no subject
Date: Saturday, 17 December 2011 04:12 pm (UTC)no subject
Date: Sunday, 18 December 2011 05:06 am (UTC)no subject
Date: Sunday, 18 December 2011 05:30 pm (UTC)(no subject)
From:no subject
Date: Saturday, 17 December 2011 12:13 am (UTC)