Про писання у порожнечу - 2
Wednesday, 25 January 2012 08:33 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЦей допис – продовження вчорашнього.
Я в інтернеті з 1998-го року. Перші два роки – виключно в англомовному. Потім ще протягом трьох років – наполовину в англомовному і наполовину у російському. Потім взяв паузу від активної інтернет діяльності, і повернувся вже до українського та російського інтернету з 2006-го, з 2007-го полишив російський сегмент і зосередився виключно на українському, з 2008-го – виключно українською мовою. Така моя історія.
Тепер деякі порівняння. В англомовному інтернеті здебільшого я спілкувався на форумах філософської тематики з ухилом до сходознавства, трохи мовознавства. Публіка була змішана, здебільшого світська та релігійна, американська та з інших країн , неакадемічна та академічна. Увійти до тих спільнот мені вдавалося дуже легко. З перших дописів отримував коментарі. Одразу ж бесіди переходили у листування. Мене запрошували на інші ресурси. Зрештою в мене було чимало чудових знайомих, з якими відбувався плідний обмін.
Російські форуми подібної тематики давали такий самий результат за винятком того, що культура спілкування була нижчою та доводилося відбиватися від тролей (тоді щоправда такого слова не вживали). Форуми були не виключно російськими – там були присутні й учасники з України. Що цікаво, до мене приїжджали люди з Санкт-Петербургу, Москви, Курську, ми розвіртуалювалися ,мали прекрасні зустрічі. Жодного разу моя персона не зацікавила нікого з України, зокрема з Києва. Випадковість?
Тепер переходимо до ЖЖ, де я пишу без малого три роки, а присутній у коментарях – вже більше трьох років. У мене практично немає френдів чисто російськомовних, тобто людей з РФ або інших країн, які не володіють українською. Крім одного-двох винятків. А на перших порах було більше. От уявіть собі ситуацію: я коментую у російського юзера з чисельністю френдів 500-1000, з середньою кількістю коментарів під дописом – більше сотні. Одразу я у статистиці бачу, що мій ЖЖ переглянули принаймні два десятки учасників. Їм немає чого робити в україномовному ЖЖ, тому, звісно, зафрендів не слідувало, але, принаймні, була цікавість: а хто такий? З українським блогом, аналогічним за чисельністю френдів та коментарів ситуація сумніша в рази: у кращому разі два-три відвідувачі. Так само й коли хтось з моїх френдів робив спроби піарити мій щоденник, це генерувало максимум аж 5-6 додаткових відвідувачів. Є різниця? Є!
Тепер трохи про професійне спілкування (або про хобі, деякі з яких в мене на професійному рівні). Я вже писав вище, як складалися відносини на американських та російських ресурсах. Що ж в українському ЖЖ? ЖЖ не зовсім пристосований для серйозної тематики, втім, деяку кількість користувачів зі спільними зі мною сферами професійних (або кваліфікованих аматорських) інтересів я знаходив. Який результат? Ніякого! Млявий обмін сухими коментарями. У половині випадків навіть не було ознак, що передивлялися мій щоденник. Жодного випадку взаємного френдження, при чому бували доволі інтенсивні дискусії на нейтральній території (у чужих ЖЖ), з яких видно, хто є хто.
Я вже не кажу про приблизно дві третини випадків дивних переляків, коли людина намагається приховати факт відвідування мого ЖЖ, нелогіниться, але зовнішній лічильник її ідентифікує або коли починаються якісь дивні діалоги з іншими френдами, мовляв, ай-ай-ай я чужі на борту... Блін, з закордонними вченими зі світовим ім'ям в їхніх сферах мені вдавалося встановити контакт, а з українськими локальними самородками - це складніше за завдання розвідника заприятелювати з головою терористичної організації! Отже, в американських та російських юзерів є цікавість до собі подібних, а в українських – ноль.
Тепер про головне. Справа зовсім не в мені. Я отримав свою долю визнання серед закордонної публіки саме тоді, коли в силу життєвого етапу цього найбільше потребував. Але з моїх спостережень так само українська публіка ігнорує будь-яке інтелектуальне і творче явище. Спостерігається якийсь дивний брак природної допитливості в української публіки.
На велику країну з інтернетізованим десятком мільйонів не знайдеться кілька десятків прихильників письменника, який видав кілька книжок, щоб підтримувати постійний мінімальний «двіжняк» в його блозі? Письменницький дует видає бестселер, який за короткий термін розходиться, отримує замовлення на продовження сіквелу – і пустота в їхніх блогах? Так само і в музикантів, і в художників...
А скільки тут викладачів вишів? Що не політична тема - всі неймовірні соціологи, а подивишся у блог соціолога-науковця - порожнеча й тиша! Немає, про що запитати, порадитися?
В українському сегменті ЖЖ, який у період релігійно-народних свят цунамі накриває традиціоналістсько-фольклорних дописів, ЖЖ людини, що на власному ентузіазмі збирає по Україні останні зразки фольклорного мистецтва, що ще залишилися, дотепер не в топі? Нормально?!
Це все перелічене нормально для 46-мільйонної нації? Тільки не кажіть, що нормально. Не нормально! Це інтернетна реалізація того самого явища, через яке українці досягають визнання в Україні тільки, коли їх спочатку визнають за кордоном.
І знов-таки, справа не у моєму ego, і не в ego того чи іншого блогера. При такому повному браку цікавості людьми за межами свого вузького кола просто й мови не може бути про якесь впровадження у суспільний простір різних ідей, їх конкуренції, гуртування навколо них. В такому ні в чому не зацікавленому суспільстві можливі тільки маніпулятивні технології, які зловживають несвідомими реакціями людей.
Я в інтернеті з 1998-го року. Перші два роки – виключно в англомовному. Потім ще протягом трьох років – наполовину в англомовному і наполовину у російському. Потім взяв паузу від активної інтернет діяльності, і повернувся вже до українського та російського інтернету з 2006-го, з 2007-го полишив російський сегмент і зосередився виключно на українському, з 2008-го – виключно українською мовою. Така моя історія.
Тепер деякі порівняння. В англомовному інтернеті здебільшого я спілкувався на форумах філософської тематики з ухилом до сходознавства, трохи мовознавства. Публіка була змішана, здебільшого світська та релігійна, американська та з інших країн , неакадемічна та академічна. Увійти до тих спільнот мені вдавалося дуже легко. З перших дописів отримував коментарі. Одразу ж бесіди переходили у листування. Мене запрошували на інші ресурси. Зрештою в мене було чимало чудових знайомих, з якими відбувався плідний обмін.
Російські форуми подібної тематики давали такий самий результат за винятком того, що культура спілкування була нижчою та доводилося відбиватися від тролей (тоді щоправда такого слова не вживали). Форуми були не виключно російськими – там були присутні й учасники з України. Що цікаво, до мене приїжджали люди з Санкт-Петербургу, Москви, Курську, ми розвіртуалювалися ,мали прекрасні зустрічі. Жодного разу моя персона не зацікавила нікого з України, зокрема з Києва. Випадковість?
Тепер переходимо до ЖЖ, де я пишу без малого три роки, а присутній у коментарях – вже більше трьох років. У мене практично немає френдів чисто російськомовних, тобто людей з РФ або інших країн, які не володіють українською. Крім одного-двох винятків. А на перших порах було більше. От уявіть собі ситуацію: я коментую у російського юзера з чисельністю френдів 500-1000, з середньою кількістю коментарів під дописом – більше сотні. Одразу я у статистиці бачу, що мій ЖЖ переглянули принаймні два десятки учасників. Їм немає чого робити в україномовному ЖЖ, тому, звісно, зафрендів не слідувало, але, принаймні, була цікавість: а хто такий? З українським блогом, аналогічним за чисельністю френдів та коментарів ситуація сумніша в рази: у кращому разі два-три відвідувачі. Так само й коли хтось з моїх френдів робив спроби піарити мій щоденник, це генерувало максимум аж 5-6 додаткових відвідувачів. Є різниця? Є!
Тепер трохи про професійне спілкування (або про хобі, деякі з яких в мене на професійному рівні). Я вже писав вище, як складалися відносини на американських та російських ресурсах. Що ж в українському ЖЖ? ЖЖ не зовсім пристосований для серйозної тематики, втім, деяку кількість користувачів зі спільними зі мною сферами професійних (або кваліфікованих аматорських) інтересів я знаходив. Який результат? Ніякого! Млявий обмін сухими коментарями. У половині випадків навіть не було ознак, що передивлялися мій щоденник. Жодного випадку взаємного френдження, при чому бували доволі інтенсивні дискусії на нейтральній території (у чужих ЖЖ), з яких видно, хто є хто.
Я вже не кажу про приблизно дві третини випадків дивних переляків, коли людина намагається приховати факт відвідування мого ЖЖ, нелогіниться, але зовнішній лічильник її ідентифікує або коли починаються якісь дивні діалоги з іншими френдами, мовляв, ай-ай-ай я чужі на борту... Блін, з закордонними вченими зі світовим ім'ям в їхніх сферах мені вдавалося встановити контакт, а з українськими локальними самородками - це складніше за завдання розвідника заприятелювати з головою терористичної організації! Отже, в американських та російських юзерів є цікавість до собі подібних, а в українських – ноль.
Тепер про головне. Справа зовсім не в мені. Я отримав свою долю визнання серед закордонної публіки саме тоді, коли в силу життєвого етапу цього найбільше потребував. Але з моїх спостережень так само українська публіка ігнорує будь-яке інтелектуальне і творче явище. Спостерігається якийсь дивний брак природної допитливості в української публіки.
На велику країну з інтернетізованим десятком мільйонів не знайдеться кілька десятків прихильників письменника, який видав кілька книжок, щоб підтримувати постійний мінімальний «двіжняк» в його блозі? Письменницький дует видає бестселер, який за короткий термін розходиться, отримує замовлення на продовження сіквелу – і пустота в їхніх блогах? Так само і в музикантів, і в художників...
А скільки тут викладачів вишів? Що не політична тема - всі неймовірні соціологи, а подивишся у блог соціолога-науковця - порожнеча й тиша! Немає, про що запитати, порадитися?
В українському сегменті ЖЖ, який у період релігійно-народних свят цунамі накриває традиціоналістсько-фольклорних дописів, ЖЖ людини, що на власному ентузіазмі збирає по Україні останні зразки фольклорного мистецтва, що ще залишилися, дотепер не в топі? Нормально?!
Це все перелічене нормально для 46-мільйонної нації? Тільки не кажіть, що нормально. Не нормально! Це інтернетна реалізація того самого явища, через яке українці досягають визнання в Україні тільки, коли їх спочатку визнають за кордоном.
І знов-таки, справа не у моєму ego, і не в ego того чи іншого блогера. При такому повному браку цікавості людьми за межами свого вузького кола просто й мови не може бути про якесь впровадження у суспільний простір різних ідей, їх конкуренції, гуртування навколо них. В такому ні в чому не зацікавленому суспільстві можливі тільки маніпулятивні технології, які зловживають несвідомими реакціями людей.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:30 pm (UTC)От прикольчик, наприклад:
"Проте у порівнянні з аудіо-візуальною сенсорикою (зором і слухом як «чуттями–теоретиками», за К. Марксом) досі ігнорувалася така складова сенсорики як нюхова (рос. «обоняние»). Вона здатна, як стверджує С. Корчова-Тюріна, «...сприяти трансляції і транспортації культурних смислів» [14, 1]. У сучасній цивілізації нюхова сенсорика відсунута на другий план візуалізованою, ... Зрештою, у слов'янських казках «тіфоноїдний» персонаж (Змій) довідується про присутність суперника за допомогою нюху («руським духом тхне»), а в європейській казці навпаки – персонаж (Вовк), щоб його не видав запах (пор. з приказками: «дивиться лисом, тхне вовком», «вовк у овечій шкурі»), бо сам так щонайперше сприймає світ, ховається у людську постіль, але його впізнають візуально («Чому в тебе такі великі зуби?»)."
Так я і не зрозуміла багато чого що хотів сказати автор.
Але знайшла новий для мене термін ІНТРАІСТОРІЯ, який Вікіпедією (http://es.wikipedia.org/wiki/Intrahistoria) пояснюється як "традиційне життя, яке слугує “декорацією” видимій історії. Тобто офіційній історії з заголовків ЗМІ як протилежної внутрішній історії, яка відбувається у нас на очах, але ніде не публікується. Всього того, що знаходиться у тіні замовчування та не артикульованості. Термін інтраісторія підходить до історично маргінізованих колективів (людей “без історії”), які використовують усні перекази життєвих історій як доповнення до більш офіційної історії ."
no subject
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:33 pm (UTC)є там і недосконалі, я знаю кращі, але як для вінігрету - то вийшло добре - інгридієнтів бо багато.
той уривок теж не дуже зрозуміла. але думала що була втомилася. аж ні.
дякую)
Я вас прошу!
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:45 pm (UTC)Хтіла розібратися, що там у нас діється з візуалізацією та нібито єгипетським "вміти жити очима" та "скользити поглядом, залишаючи внутрішню глибину крововжерній матері-природі", африканською слуховою культурою (також іудейською, китайською та сирійською, якщо не брешу), та візуальною європейською разом з єгиптянами. Щось там про такт-дотик та відмінність між тілом та душею не на користь тіла, бо нема такого мистецтва торкатись чи принюхуватись. ) Вах!
Про те, як українців русіфікацією мови вчать екстравертності тільки щоб поглинути у руйнівний «екстровертний містицизм». Атас.
От спеціально написано для дратування Кербасі: )))
“…«місто — село», «цивілізація — культура» … можна було б говорити… про те, що перша є носієм екстровертного психологічного типу, а друга — інтровертного, а саме: «...У культурної людини енергія спрямована всередину, у цивілізованої – назовні» … .
Re: Я вас прошу!
Date: Wednesday, 25 January 2012 11:03 pm (UTC)Я вже достатньо дорослий, тому в мене немає ніяких ілюзій, і я можу бути незалежним від цього інтелектуального лайна. Я вже не стану науковцем, тому цей невіглас ніколи не буде моїм науковим керівником, і ніколи не критикуватиме мої роботи та статті (ЖЖ - це фігня, я про наукові роботи). Так само мені не сформувати наукової школи, тому мені байдуже, чи слухають мене, чи більше того невігласа аспіранти та студенти. Шкода дітей, яких батькі, які не здатні розкусити цих невігласів, віддадуть їм у навчання і тим влаштують дарвіністський природний відбір в інтелектуальному середовищі: подолаєш невігласа - щось з тебе вийде, не подолаєш - пійдеш підлабузничати за дісер або на біржу праці. Але з роками я ставатиму товстошкіріщим, тому й такі філантропічні речі мене вже невдовзі не турбуватимуть.
no subject
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:39 pm (UTC)Піди почитай всю творчість цього автора:
http://narodna.pravda.com.ua/authors/4656df14b91f0/
Ти вже з праукрами? Ти з націонал-радикалами?
Йопрст, що в інтернеті нічого більше філософського не можна знайти, щоб вивчити нові слова???
no subject
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:52 pm (UTC)Я ні з ким! Отака я українська інтровертна націоналістка-індивідуалістка! Що, мені побешкетити не можна у твоєму журналі, поки я обдумую своє "селянське" коріння та, виявляється, типову для етносу не цікавість іншими? (а от мої найближчі родички з села аж пищать як подивитися на життя інших. То вони якої нації і куди я, яблуко, так далеко відкотилося від яблуні? Га?)
no subject
Date: Wednesday, 25 January 2012 10:54 pm (UTC)