Щоб "хлопці, за вили" не завили...

[kerbasi]

У польському підпіллі часів другої світової війни існували спеціальні суди, яки виносили вироки колабораціоністам та іншим злочинцям, що скоювали злочини проти польської держави та населення. Існували також спеціальні загони, які вирок виконували. Ну, ясно, що за вирок… Ця, хоч і підпільна та юридично небездоганна легітимізація боротьби з колабораціоністами та авантюристами може здаватися зайвою процедурою, недоречною у підпіллі, бо кожний суд має документообіг, зайвих людей – а все це робить конспіративну роботу більш складною та вразливою. Отже навіщо такий на перший погляд безглуздий ризик? Відповідь проста: населення мало відчути, що польська держава існує. І ні в якому разі населення не мало отримати підстави для плекання ілюзій, що настали часи каламутної води, де можна половити рибку чи звести з кимось рахунки.

Цей вступ до того, що черговий брутальний злочин мажорів, на цей раз у Миколаєві, викликав в інтернеті нову низку закликів до населення «братися за вили» та покарати негідників районного, міського, обласного масштабу, які знаходяться від своїх земляків буквально на відстані протягнутої руки, тобто сусіди.

Над доречністю таких закликів варто зайвий раз подумати.  Якщо дійсно станеться «завилихлопцізавили» це означатиме кінець існування державних структур, і не тільки конкретних органів, а самого принципу державності як соціальної угоди. Якщо такі настрої роздмухувати, то все може закінчитися, як у деяких країнах Центральної Америки, де хунти вже давно немає, але партизани й досі тероризують тепер вже селян окремих регіонів, владу, іноземних туристів тощо. Я двома руками «за» викорінення псевдо-еліти, але не руками мужика з району. Це слід робити в рамках легітимних структур і процедур.

Протягом нашої недавньої історії ми мали два періоди, коли влада в країні фактично не існувала: це «кримінальна революція» 1993-го і помаранчева революція 2004-го. Обидва рази зникнення з поля зору обивателя всесильних репресивних органів не призвело до спокуси звести рахунки з сусідом. Цим ми вигідно відрізняємося від народів Іраку (коли американці повалили режим Садаму, а місцеву адміністрацію ще не поновили) та Киргизстану (під час їхніх революційних заворушень проти Акаєва, а згодом – Бакієва). Це означає, що у головах українців, незалежно від соціального стану, міцно вкорінений принцип правопорядку, і він не залежить від того, погана вдали чи ні, і чи є вона взагалі. Руйнувати такий стан свідомості небезпечно.

Якщо Україні волею історії колись випаде силова зміна влади, хай це відбудеться на рівні столичних акцій. Бо якщо зруйнується державність в людських головах, потім не зберемо державу  до купи. Либонь Сомалі та Афганістан наслідувати не хочемо.

З приводу:
http://groben.livejournal.com/189208.html

Comments

Re: руйнація принципу державности

[tin-tina.livejournal.com]

Таки традиційне суспільство мало свої переваги...
Мені здається, інтелектуальна наша еліта, яка б вона там не була, мала б посилено доводити до власть імущих простеньку ідею: українців дуже ризиковано доводити до крайності. Бо тоді справа закінчується уманською, волинською чи ще якоюсь різнею. І тоді вже дістається всім - і винуватим, і безвинним.
Може, хоча б усвідомлення власного ризикованого становища когось би втримало?

Re: руйнація принципу державности

[o-teren.livejournal.com]

Колись хтось звернув увагу, що переважна більшість турецьких візирів кінчали погано. Але завжди на цю посаду знаходилося безліч бажаючих. Певно тут біда в тому, що з одного боку маємо для посадовця "необмежені можливості", а з іншого - значний шанс на безкарність: дуже велике поле аби свинячити по повній. Якби оце цю відстань між полюсами якось зменшити: можливості обмежити, а шанс на покарання збільшити, то може тоді щось би й вималювалося. А так слабо віриться, що злякаються. Ну, хіба що найрозумніші, але скільки їх там, тих розумних... :(

Re: руйнація принципу державности

[kerbasi.livejournal.com]

"Традиційне суспільство" це модель. У реальних суспільствах все було далеко не ідеально. Коли люди переставали в силу тих чи інших причин погоджуватися з соціальним договором - державою, інакше кажучи переставали підкорятися, тоді починалася темна доба. А соціальний договір руйнували не низи, а верхи, коли починали "бєспрєдєльнічать". У кризовій фазі традтційне суспільство не надто відрізняється від сучасного. А ми зараз саме у кризовій фазі. Соціальний договір фактично не працює. Форми держави зберігаються тільки тому, що більшості людей притаманне внутрішнє прагнення правопорядку. Якщо цю внетрішню властивість людей розхитати, то правлячий режим може встояти, але у країні почнеться безлад.