Сказав німець - значить, правда!

[kerbasi]

Три роки тому, а саме 20 лютого 2010 я написав допис "Бідність і еміграція":
http://kerbasi.livejournal.com/49898.html

Досвід у ЖЖ в мене тоді був малий, я навіть не знав, що таке "дупобіль", коментарів мої дописи якщо збирали два десятки, то це був величезний трафік. І раптом - стільки коментарів! Я там ще повидаляв трошки. а хтось і самоліквідувався відтоді і все одно - більше шести десятків.

Можна сказати, що публіка моїх думок не сприйняла, а дехто навіть нахамив. Одна пані з чарівним ніком навіть нещодавно в іншому ЖЖ не могла заспокоїтися і згадувала, хоча вже три  роки минуло.

Що маємо тепер? А тепер маємо книжку "Мама по Скайпу", написану 11 українськими авторами та презентовану на Ляйпцизьскому книжковому ярмарку. Гуглиться легко, але для зручності дам  перше-ліпше посилання на реляції:
http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2013/03/14/893602.html

А ось тут презентація книги за участю німецького посла:
http://interfax.com.ua/news/general/150592.html

"Посол добавил, что трудовая миграция имеет негативные последствия для членов семей трудовых мигрантов и поприветствовал публикацию книги "Мама по Скайпу", результат украинско-немецкого социально-трудового проекта, которая поднимает тему социального сиротства как следствие трудовой миграции и, в более широком понимании, современной коммуникационной бездне между родителями и детьми".

І щось я не спостерігаю в інтернеті обурення україномовної громади!
Отже, шановні читачі, якщо захочете в черговий раз образитися на дописи декоративного українофіла з москальською ментальної матрицей, зрадника України  з іноземними корпораціями, сноба-селяноненависника, поверхахапайського обскурантиста Кербасі, подумайте зайвий раз, чи за три роки не доведеться аплодувати іноземному послу та своїм власним обраним іноземним соціальним проектом авторам за написане та сказане теж саме.

Comments

(frozen)

[candrika.livejournal.com]

Так отож, у всьому винна родина, особливо діти :).

На відміну від вас, я не шукаю винних.

Мій останній шок від відвідувань дорогої родини незадовго до того як власне той вуйко помер, а крім того від раку помирала інша тітка, був від усвідомлення того, що серед родичів з покоління моїх батьків прийнято весь час шукати винних, причому в настільки абсурдний і самооманливий спосіб, що цього неможливо навіть слухати. Тітки, які займалися лікуванням тої хворої на рак, самі "приховували" від неї ж (а також від решти родини) що в неї рак, а потім мені розказували, що винні лікарі, бо то лікарі вчасно не почали якесь інше лікування. При тому, вони до останнього дня приховували від лежачої бабці, при повному розумі, що в сусідній кімнаті вмирає її одна дитина, і що вуйко (друга дитина) спочатку пропав, а потім що його знайшли мертвим. Бабця сама здогадалася, але не стала виясняти відносин - вона була неконфліктна. Ага, і ще бабця була винна в тому, що в свої 90 не хотіла вже ходити, і її мало що цікавило в житті. Ще хтось інший мабуть був винний в тому, що коли бабця впала, вирішили не везти її на рентген, а просто лишили як є, хоч потім, як ми й казали, виявилося, що ніякого перелому там не було.

А серед решти родичів - шукати своєї вини, що теж нездорово, хоч мабуть не настільки абсурдно, як перший варіант.

Я не вважаю винним вуйка в тому, що він не зміг адаптуватися, і теж не вважаю винним його родину, бо знаю, як вони всі старалися, та й навіть заробітки я не вважаю винними - може воно все так само б закінчилося за будь-яких обставин.

(frozen)

[chita-i.livejournal.com]

На відміну від вас, я не шукаю винних.

А де я шукаю винних? Винних у чому, перепрошую? )