Моє ставлення до результатів виборів
Monday, 8 February 2010 12:08 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЯ не визнаю Януковича своїм президентом. Це не матиме практичних наслідків, оскільки я не олігарх, не політик, не громадський діяч. Це виключно належить до моєї духовної сфери.
Моє ставлення до ПР та тих, хто за неї та за їхнього лідера голосує, абсолюто однозначне. Це мої вороги.
Противсіхів я не засуджую. Я перечитав безліч дискусій у ЖЖ, більшість тих, хто там бере участь, згадують свої перші вибори у 2004-му чи у 1999-му. А у мене були вибори 1994, 1991 і перші вільні вибори СРСР у 1989. Я вже перехворів дитячими хворобами і перестраждав інтеліґєнтськими ілюзіями. Інші також мають право перехворіти і перестраждати. Хто я такий, щоб їм вказувати.
Стосовно ворожості до ПР все також дуже просто. Тут все знов про капелюхи та вуличну злочинність. Кажуть, що це все справи далекого минулого, глупої, голодної юності. Я знав Юрка Г., котрий тільки встиг стати молодим. За що його вбили, не відомо. Ніхто не покараний. Я знав Сергійка Ц., котрий не встиг пізнати молодість. Він встиг тільки вивчити три мови та вступити до престижного московського вишу. На перших канікулах, коли він приїхав додому , його зарізали на очах його подруги на тролейбусній зупинці. Він не захотів "падагнать самий децл мєлачі братанам". У мене по кілька разів на рік траплялися випадки, що я міг розділити долю Юрка та Сергійка. Врятовували різні обставини, вміння спілкуватись "їхньою" мовою та зрештою те, що будучи від народження слабким, хворобливим хлопчиком, я компенсував те, що мені недодала природа, потогінними тренінгами у спортивних залах, у підворотнях та лісосмугах, де ми завзято оволодівали різними системами самозахисту. Якщо у вас інший досвід, то подякуйте богові, що народились в кращому місці,раніше чи пізніше, або своїм батькам, що тримали над вами парасольку від злив бруду.
Під катом мій старий текст з "Народной правди" про слобідки. Більшість моїх постійних читачів вже його читали по моїх посиланнях. Я просто переношу його сюди, щоб був.Слобідка-це не село.Це райони східних і південних міст, де за царів селилися рекрутовані з сіл на заводи селяни. Вони швидко декласувались та перетворювались на напівкримінальну спільноту. Влади в слободках не було,як наступала темрява. Зараз не все так брутально,але залишився характерний менталітет,субкультура. Синонімом слободських у нас на півдні є слово "жлобня". Янукович та його дружина-типова жлобня. Пригадайте її "наколотиє апєльсіни", одяг, манери. Там прононс, вжиток слів – все характерне.
Жлобня живе кланами – всі один одного підтримують (євреї відпочивають). Сімейні ради вирішують, кого ще долучити до клану: можуть вирішити, що, наприклад,не вистачає зв"язів з ОБХСС, тому незаміжній донці треба по зв"язках пошукати відповідну пару. Вони жили заможніше за міську інтелігенцію, бо всі були кровно пов"язані з завмагами, завбазами, завгарами, побутсервісом. Найбільша ганьба клану – це коли донька вийде заміж за "сторубльовава інженерішку" без зв"язків, тобото який "нє умєєт жить". Бо яка ж тоді перспектива? Не зможе він забезпечити, щоб жінка та діти "билі прікрити са фсєх старон", і доведеться клану "тряхнуть машной" ще й на чужинця.
Це слободським дуже подобається т.з. шансон, бо їхнє життя напівкримінальне. А "мєлочь с малалєток сбівать" або "шапкі с роботяг" – через це навіть їхні відмінники пройшли.
Принаймні в моєму місті "жлобські" клани майже розчинились протягом 90-х років. Але загальноміська естетика змінилась на користь саме колишніх жлобів, бо через бідність зник остаточно антипод жлобів – міська інтелігенція. Місто вже не місто колишньої індустріальної, воєнно-морської слави. Це місто зерноторговців і тримачів кіосків та базарних яток. В місті взагалі не залишилось нічого, що нагадувало б про колись дуже сильну морську романтику, про індустріалістський менталітет, про ліберально налаштованих інтелектуалів. Молодість Януковича прийшлася на пік криміналізації слободок. Коли я вчився, мої однокласники та однокурсники – "жлобчики", хоча і вживали характерний жаргон, інколи тримали "заточки" в рукавах та носили певний одяг, могли щось "стиріть", але вже готувались поступати в виші, непогано вчились, а деякі навіть були відмінниками.
Подібне явище є було в Росії, в Підмосков"ї:
"Осінь на Зарєчній вулиці"
http://www.pravaya.ru/column/11906
Менталітет схожий.
Дуже не раджу підтримувати ПР. Ця партія – не партія олігархів. Це партія слобідок...
Моє ставлення до ПР та тих, хто за неї та за їхнього лідера голосує, абсолюто однозначне. Це мої вороги.
Противсіхів я не засуджую. Я перечитав безліч дискусій у ЖЖ, більшість тих, хто там бере участь, згадують свої перші вибори у 2004-му чи у 1999-му. А у мене були вибори 1994, 1991 і перші вільні вибори СРСР у 1989. Я вже перехворів дитячими хворобами і перестраждав інтеліґєнтськими ілюзіями. Інші також мають право перехворіти і перестраждати. Хто я такий, щоб їм вказувати.
Стосовно ворожості до ПР все також дуже просто. Тут все знов про капелюхи та вуличну злочинність. Кажуть, що це все справи далекого минулого, глупої, голодної юності. Я знав Юрка Г., котрий тільки встиг стати молодим. За що його вбили, не відомо. Ніхто не покараний. Я знав Сергійка Ц., котрий не встиг пізнати молодість. Він встиг тільки вивчити три мови та вступити до престижного московського вишу. На перших канікулах, коли він приїхав додому , його зарізали на очах його подруги на тролейбусній зупинці. Він не захотів "падагнать самий децл мєлачі братанам". У мене по кілька разів на рік траплялися випадки, що я міг розділити долю Юрка та Сергійка. Врятовували різні обставини, вміння спілкуватись "їхньою" мовою та зрештою те, що будучи від народження слабким, хворобливим хлопчиком, я компенсував те, що мені недодала природа, потогінними тренінгами у спортивних залах, у підворотнях та лісосмугах, де ми завзято оволодівали різними системами самозахисту. Якщо у вас інший досвід, то подякуйте богові, що народились в кращому місці,раніше чи пізніше, або своїм батькам, що тримали над вами парасольку від злив бруду.
Під катом мій старий текст з "Народной правди" про слобідки. Більшість моїх постійних читачів вже його читали по моїх посиланнях. Я просто переношу його сюди, щоб був.Слобідка-це не село.Це райони східних і південних міст, де за царів селилися рекрутовані з сіл на заводи селяни. Вони швидко декласувались та перетворювались на напівкримінальну спільноту. Влади в слободках не було,як наступала темрява. Зараз не все так брутально,але залишився характерний менталітет,субкультура. Синонімом слободських у нас на півдні є слово "жлобня". Янукович та його дружина-типова жлобня. Пригадайте її "наколотиє апєльсіни", одяг, манери. Там прононс, вжиток слів – все характерне.
Жлобня живе кланами – всі один одного підтримують (євреї відпочивають). Сімейні ради вирішують, кого ще долучити до клану: можуть вирішити, що, наприклад,не вистачає зв"язів з ОБХСС, тому незаміжній донці треба по зв"язках пошукати відповідну пару. Вони жили заможніше за міську інтелігенцію, бо всі були кровно пов"язані з завмагами, завбазами, завгарами, побутсервісом. Найбільша ганьба клану – це коли донька вийде заміж за "сторубльовава інженерішку" без зв"язків, тобото який "нє умєєт жить". Бо яка ж тоді перспектива? Не зможе він забезпечити, щоб жінка та діти "билі прікрити са фсєх старон", і доведеться клану "тряхнуть машной" ще й на чужинця.
Це слободським дуже подобається т.з. шансон, бо їхнє життя напівкримінальне. А "мєлочь с малалєток сбівать" або "шапкі с роботяг" – через це навіть їхні відмінники пройшли.
Принаймні в моєму місті "жлобські" клани майже розчинились протягом 90-х років. Але загальноміська естетика змінилась на користь саме колишніх жлобів, бо через бідність зник остаточно антипод жлобів – міська інтелігенція. Місто вже не місто колишньої індустріальної, воєнно-морської слави. Це місто зерноторговців і тримачів кіосків та базарних яток. В місті взагалі не залишилось нічого, що нагадувало б про колись дуже сильну морську романтику, про індустріалістський менталітет, про ліберально налаштованих інтелектуалів. Молодість Януковича прийшлася на пік криміналізації слободок. Коли я вчився, мої однокласники та однокурсники – "жлобчики", хоча і вживали характерний жаргон, інколи тримали "заточки" в рукавах та носили певний одяг, могли щось "стиріть", але вже готувались поступати в виші, непогано вчились, а деякі навіть були відмінниками.
Подібне явище є було в Росії, в Підмосков"ї:
"Осінь на Зарєчній вулиці"
http://www.pravaya.ru/column/11906
Менталітет схожий.
Дуже не раджу підтримувати ПР. Ця партія – не партія олігархів. Це партія слобідок...
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Monday, 8 February 2010 02:34 pm (UTC)З сапієнсами проблема у тому, що попри високі прагнення та неабиякий інтелектуальний потенціал, вони насправді не залучені на посади у суспільстві чи економіці, які дійсно б розкривали їхній потнціал і накладали обов"язки, котрі були б їм по плечу. Через це амбіції залишаються нереалізованими, потенціал не розкритим, "м"язи" недонавантаженими. Це сильно наближує менталітет українських інтелектуалів до совєцької інтеліґєнції, котрій було притаманно ставити себе поза суспільством, над державою, усвідомлювати себе як равноцінний суб"єкт з державою і хоча б у фантазіях чи серед своїх на кухні вести уявний діалог з державою на рівних - таке собі державне мислення державного діяча без держави, генерала без армії. Самопроголошений генерал - це непогано рятує EGO, коли знаходишся у неприязному оточенні, але до генерала непогано б навчитись бути рядовим (копати окопи), сержантом (командувати невеликим підрозділом), лейтенантом (командувати групою невеликих підрозділів з використанням спеціальних знань військової науки), а вже далі - як пощастить на кар"єрних сходинках. Тоді по ходу набувалася б здатність до спільних дій з іншими і усвідомлення своєї причетності до справи.
Непогано пише Ірен Роздобудько:
http://bookvoid.com.ua/column/2010/02/08/151952.html
хоча б у фантазіях чи серед своїх на кухні вести уявний
Date: Monday, 8 February 2010 02:53 pm (UTC)Роздобудько почитаю, дякую.
no subject
Date: Friday, 29 October 2010 06:37 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 29 October 2010 07:43 pm (UTC)Тут як бува, хтось у дискусії починає зі мною зверхньо спілкуватись, хапати за язик, давити авторитетом, а дивишся у його профіль, а то перекладач, маркетолог, фінансист, ай-тішник, і десь там бідкається, що робота йому не подобається. Так отака особа повинна не совю зверхність мені демонструвати, а мерщій мені у приват сотні питань ставити, чи нема в мене для них вакансій, чи не можу комусь порекомендувати, як досягти успіху, як знайти гідну роботу, які критерії, що я знаю, як керівник представництва іноземної величезної корпорації і т.д. Так себе ведуть в тій самій Америці, шукають собі неформальних "менторів". А тут тільки одні понти та нібито великий розум... А зрештою, на роботу взяти нема кого.