Річниця практики

[kerbasi]

Рік тому я почав займатися йогою. Відтоді змінилися всі чотири пори року, отже тіло та дух, можна вважати, адаптувалися до нового (точніше, добре забутого старого) заняття. За цей рік мені вдалося значною мірою відновити гнучкість та рухливість у суглобах. Тепер виконую вправи, про котрі рік тому навіть не йшлося.

Оскільки з оздоровчих практик я впровадив не тільки йогу, то не можу стверджувати, що позитивному впливу на тиск та зміцненню імунітету я завдячую саме йозі. Тим не менш, на ГРВІ хворів я за цей час всього два рази, у минулому це траплялося принаймні 5-6 разів на рік. Я вже згадував, що значно порідшали болі у шиї, котрі мені добряче дошкуляли відколи я прийшов з війська і аж донедавна. Тиск ще не покращився настільки, щоб хизуватися, але у середньому кілька одиниць вже відчутно, та й значних коливань майже не стало. Взагалі, я вже практично перестав бути метео-чутливим, крім поки що зовсім драматичних змін погоди, а раніше реагував на кожний дощик, на кожну хмаринку.

Ось на що йога не вплинула, так це на вагу. Будь яке потогінне йогічне тренування не дає достатнього навантаження для спалення жиру. Отже, для цього завдання я додав дієтичні експерименти, про ефективність котрих наразі говорити ще зарано.

Ну що ж, продовжую свою йогічну практику ще на рік. Почну більше приділяти уваги диханню та медитативним вправам. Про досвід періодично звітуватиму. Дякую всім, хто читав мою рубрику про йогу (тег "йога"). Вас насправді настільки мало, менше ніж в будь-якій іншій з моїх тем. Може, це насправді добре, бо свідчить про те, що абсолютна більшість моїх френдів є абсолютно здоровими людьми, і для них боротьба з недугами не актуальна. Бажаю, щоб ця актуальність прийшла якомога пізніше, десь ближче до столітнього віку. А тим, кому актуально, бажаю перемог. Засновник айкідо Моріхей Уесіба писав: "Найкраща перемога -  перемогти себе" .       

Comments

[terryshnaucer.livejournal.com]

Українська кухня, її традиції беруть початок у важкій праці в полі чи на шахті. М"ясо, картопля, хліб, вареники, як про сало не згадати. Всі ці речі висококалорійні - не будеш їсти - звідки сила для важкої праці. Традиція гарно поїсти залишилась, а важка фізична праця відійшла в минуле, в основному. Якщо тицяти пальцем на Штати, де є багато жирних тілес ( замічу, в основному серед чорного і мексиканського населення, що харчується з пакетів і консерв), то в Україні не дуже райдужна ситуація. Українці через надмірне вживання мучного виглядають далеко не краще - напухлі фізіономії, в чоловіків на сірого чи землянистого кольорі обличь глибока печаль скаліченої печінки, великі животи над приспущеними штанами. Тобто наша традиційна кухня нас тихенько, але впевнено калічить. А традиції сісти на велосипед і кудись чкурнути на цілий день, зробити вилазку на природу без шашлика і горілочки - ще нема. Тут вже пора в дзвони бити - нація робиться хворою. Але нікому то не цікаво.

[kerbasi.livejournal.com]

Важка робота не гарантує здоров"я і стрункості, якщо іжа перенасичена шкідливими речовинами і метаболізм розладжений. Я виріс серед робітників, що дуже важко, фізично працювали, і не пам"ятаю серед них худеньких. Ще й мені якийсь сусіда, як зустріне вранці, так каже: "Що ж ти такий худий! Як же ти виростеш, будеш кораблі будувати"?Український борщ у традиційному вигляді це перенасичений розчин холестерину та оксалатів. Його їсти не можна нікому, ні селянину, ні городянину. Вже давно час напрацювати адаптовану до сучасності кухню, винайти рецепти знежирених страв, знизити кількість інгредієнтів і насолоджуватись гармонією смаку, а не кількістю проковтнутого. А в нас тренди навпаки - модно вдавати з себе традиціоналіста.
Втім, це дуже не популярні думки. Зачепити українську кухню серед українців це те саме, що критикувати олів"є серед русофілів: закидають камінням.