Zaśpiewajmy jeszcze raz

[kerbasi]

Влітку 1978-го я надибав батьківську касету з записом фіналу фестивалю Сопот-77. Мені було тоді десять років. Батько писав з телевізора на касетник Весна-306. Це, мабуть, остання новинка технічного прогресу, що досягла нашої родини, бо наступний магнітофон, як і перший кольоровий телевізор з’явилися вже у 90-ті. Але я не про це…

Друге місце на тому фестивалі зайняв польський гурт «Czerwone gitary» з піснею «Nie spoczniemy». Співав Северин Краєвський. (Не плутати з письменником Мареком Краєвським)! Про цього співака достатньо інформації в інтернеті, зокрема в українській Вікіпедії. Є навіть розлога стаття, написана з великою симпатією російським автором.

Шарм чудової мелодії та голосу Северина Краєвського справив на мене неабияке враження. З пісні я не зрозумів жодного слова, але добряче заїздив нещасну касету та вуха сусідів. Нещодавно я згадав цю пісню і відшукав її на Ют’юбі. Легко знаходяться слова пісні та різні спроби перекладу російською мовою. У ЖЖ також можна знайти обговорення цієї пісні.

Текст пісні є стандартним інтелігентським набором романтичних образів, типових для 70-х років минулого століття. Є там і безкінечна дорога (за синьою далиною – нова далина, за лютим холодом – новий холод), і імператив не зупинятися (не перепочиваймо, поки не дійдемо) , а по досягненні метафоричної мети (сьомий ліс) потрібно заспівати пісню. Є там і картярські образи: королі, тузи. Також типовий для інтелігентської слов’янської души стан вічної безпорадності та недоконаності : нерозважна туга, невгамований голод, невтамований біль, невідтанцьований бал, який вже відбринів, невтішний час, що минає. Все це можна знайти й у совєцьких жанрах тодішньої пісенної культури від романсів і аж до напівпідпільного року. Дивно, як тоді співпали сентиментальні настрої поляків і жителів СРСР! Здається, що цей напрямок не отримав продовження на польській естраді, але в нас публіка ще продовжує плекати сентиментальність, тільки смаки впали, тому й сентиментальність або попсово-дешева або брутально-кримінальна.

Хай там як, але мені по тридцяти трьох роках від першого прослухання повторне відкриття Краєвського принесло приємні емоції. А рядки з останнього куплету власне могли б стати гаслом щоденнику. Хіба тільки не тепер, а коли вже дійсно прийде час підбивати фінальні підсумки:

Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas.

Переклад літерально десь такий: «Чи варто було любити нас? Може, варто, але ту карту погано розіграв час».
Ці слова можуть слугувати гаслом всього мого покоління. Принаймні, людей мого штибу.
 

 

Comments

[bonnesauvage.livejournal.com]

аж цікаво стало, у кого там голос краще? :)
на жаль, не маю можливості зараз на роботі послухати. послухаю на вихідних неодмінно!

[kerbasi.livejournal.com]

Краєвський краще співає за пікардійців.

[bonnesauvage.livejournal.com]

скачала, слухаю :)

співає гарно. аранжування у пікардійців зовсім інше - тут такий "стиль епохи".

але я не можу сказати, що у когось із них голос кращий - і у нього, і у тих голоси дуже гарні. до того ж тебмр схожий.

але про смаки не сперечаються - кому що подобається. мені - обдиві :)

[kerbasi.livejournal.com]

"Подобається" це дійсно категорія смакова. Але я інше мав на увазі. В Краєвського грунтовний вокальний вишкіл відчувається, як і в більшості співаків та музик того часу, коли треба було бодай музичну студію закінчити з усіма її сольфеджіо. Я більш звичний саме до такого в естрадній музиці. До рок-музики, звісно, інше ставлення. Але за походженням пісня суто естрадна, тому в мене краще асоціюється з голосом плейбоїстого парубка з музичною освітою. Але це таке, культурно-контексстуальне. Коли я щось вперше чую саме зараз, навіть якщо воно старе, то мені частіше сучасне виконання подобається. Це не стосується "опопсовлювання" старих пісень різними "співаючими трусами" :-))

[bonnesauvage.livejournal.com]

Краєвський крутий.
Але в тих теж вишкіл присутній, як не крути.