Zaśpiewajmy jeszcze raz

[kerbasi]

Влітку 1978-го я надибав батьківську касету з записом фіналу фестивалю Сопот-77. Мені було тоді десять років. Батько писав з телевізора на касетник Весна-306. Це, мабуть, остання новинка технічного прогресу, що досягла нашої родини, бо наступний магнітофон, як і перший кольоровий телевізор з’явилися вже у 90-ті. Але я не про це…

Друге місце на тому фестивалі зайняв польський гурт «Czerwone gitary» з піснею «Nie spoczniemy». Співав Северин Краєвський. (Не плутати з письменником Мареком Краєвським)! Про цього співака достатньо інформації в інтернеті, зокрема в українській Вікіпедії. Є навіть розлога стаття, написана з великою симпатією російським автором.

Шарм чудової мелодії та голосу Северина Краєвського справив на мене неабияке враження. З пісні я не зрозумів жодного слова, але добряче заїздив нещасну касету та вуха сусідів. Нещодавно я згадав цю пісню і відшукав її на Ют’юбі. Легко знаходяться слова пісні та різні спроби перекладу російською мовою. У ЖЖ також можна знайти обговорення цієї пісні.

Текст пісні є стандартним інтелігентським набором романтичних образів, типових для 70-х років минулого століття. Є там і безкінечна дорога (за синьою далиною – нова далина, за лютим холодом – новий холод), і імператив не зупинятися (не перепочиваймо, поки не дійдемо) , а по досягненні метафоричної мети (сьомий ліс) потрібно заспівати пісню. Є там і картярські образи: королі, тузи. Також типовий для інтелігентської слов’янської души стан вічної безпорадності та недоконаності : нерозважна туга, невгамований голод, невтамований біль, невідтанцьований бал, який вже відбринів, невтішний час, що минає. Все це можна знайти й у совєцьких жанрах тодішньої пісенної культури від романсів і аж до напівпідпільного року. Дивно, як тоді співпали сентиментальні настрої поляків і жителів СРСР! Здається, що цей напрямок не отримав продовження на польській естраді, але в нас публіка ще продовжує плекати сентиментальність, тільки смаки впали, тому й сентиментальність або попсово-дешева або брутально-кримінальна.

Хай там як, але мені по тридцяти трьох роках від першого прослухання повторне відкриття Краєвського принесло приємні емоції. А рядки з останнього куплету власне могли б стати гаслом щоденнику. Хіба тільки не тепер, а коли вже дійсно прийде час підбивати фінальні підсумки:

Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas.

Переклад літерально десь такий: «Чи варто було любити нас? Може, варто, але ту карту погано розіграв час».
Ці слова можуть слугувати гаслом всього мого покоління. Принаймні, людей мого штибу.
 

 

Comments

[terryshnaucer.livejournal.com]

Географічно Польща для Тернопілля ближча навіть від Києва. Тому з дитинства слухав польське радіо. Зараз не слідкую за польською музикою, бо вважаю, шо період 80-90 років в польській музиці був найкращим. В Україні Червоні Гітари були популярніші через телебачення, трансляції Сопотського фестивалю. Але в той час були цікавіші групи. Для мене найращими були Будка Суфлера, Перфект, Маанам, тексти в них були цікавіші. Що цікаво, як і тоді, так і зараз, поляки дуже цінують свою музику з часів, в них є культ старої пісні. Радіостанції заповзято транслюють музику тієї Золотої епохи. Здається, що це є елементом національної ідеї поляків, бо вона обєднує поляків різних поколінь і різних місць перебування. Бо ту ж саму музику слухаютьі в Кракові, і в Чікаго. Причому, ця музика не має "шароварського" флеру. Нам би такого розуміння важливості власної музичної культури.
Але найважливіше те, що в загальному українці мало що знають про теперішню музику Польщі і інших сусідів, зате всі знають кому набив морду Кіркоров. Ми тотально в інформаційному просторі Росії, ми програли свій інфопростір...
Дещо від Будки:
http://www.youtube.com/watch?v=tBE5i7dYGuc
http://www.youtube.com/watch?v=w6n3tTzvTIs&feature=related
А це Перфект:
http://www.youtube.com/watch?v=PZ83QIW_vSY&feature=related дуже сильна пісня!!!

[kerbasi.livejournal.com]

Я звертав увагу на розмаїття різножанрових ФМ-станцій у Польщі. Нам далеко. В нас царство попсні.
У нас на півдні сигнал польського радіо доходив буде слабо, в нас більше Румунію слухали, поки Чаушеску не перевів всі програми на пісні про себе та свою дружину. Але слухали не румунську музику, а західну. А тепер вже й західна не популярна, бо плебс потребує зрозумілих текстів.
Стосовно програшу інформпростору... Є такий вид перемоги у єдиноборствах: "побєда ввіду нєявкі протівніка". От це про те, як нас перемагають росіяни.

[o-teren.livejournal.com]

Влучне визначення "про неявку". Справді, часто бува. :)
Проте от був же ж якійсь час, з усіма тими "Червоними рутами", "територіями А" і т.п.. Бог з нею, з попснею, але ж, як на мене, то навіть та ж таки попсня була не згірша (як мінімум) російської. Де воно все поділося і чиїми стараннями? Наче ж і на ринг вийшли, а потім чогось вирішили різко рушничок викинути? Сам боєць недолугий чи "промоутер" чомусь вирішив бій здати? :)

[kerbasi.livejournal.com]

Причина такого явища дуже прозора і очевидна. Це рагульство рекламно-маркетингового офісного планктону та їхніх керівників і хазяїв. Це вони переконали самі себе, а вслід і своїх клієнтів, рекламодавців, виробників у тому, що українське – це “неформат”. Звісно, тут не обходиться без вчасної підтримки від українофобських партій, особливо ПР, де концентруються потужні бізнесмени. І з-за кордону не забаряться допомогти, підкинути ідейку та грошенят. Таким самим чином працює і ринок музичних радіостанцій. Рагулі рекламісти-маркетологи переконують своїх клієнтів, що ефективно давати рекламу там, де попсня. Те, що люди у дорогих авто, потенційні елітні клієнти возять з собою десятки дисків з альтернативою попсі тільки, щоб не ґвалтувати свої вуха музичним рагульським несмаком – це для них не ринок. Ну, звісно ж, з закритого корпоратива, з гламурних офісів цього не видно. Креативні люди взагалі на землю не дивляться. А в результаті маємо російськомовний несмак і українське культурне підпілля. (http://kerbasi.livejournal.com/14938.html)