Про етику і подарунки

[kerbasi]

Моя шановна френдка atanoissapa , журналістка з Дніпропетровська веде диспути з моралістами, які дають негативну оцінку тому, що разом з іншими журналістами на події за участю державного високопосадовця, прийняла коштовний подарунок від організаторів. 

Як людина, досвідчена в західному корпоративному бізнесі, поділюся своєю оцінкою того, що сталося.

Працівник фірми не мусить самостійно вирішувати проблеми важкого морального вибору. Систему координат для прийняття етичного рішення для нього мусить створити працедавець. Для цього пишуться кодекс етики та різні внутрішні регулюючі документи, проводяться спеціальні тренінги. Ясно, що в українських установах нічого подібного немає, а якщо і є – то тільки на папері, для "ай-пі-оу". Тому у більшості випадків працівник має приймати рішення на свій страх і ризик.
 
Подарунки є елементом ділової ввічливості, але вони не повинні викликати в отримувача почуття обов’язку віддячити належним рішенням у сфері відносин з тим, хто дарує. Прийнятними подарунками є недорогі вироби з написами та знаками, що просувають бренд фірми, проект, подію тощо. Недорогі – річ умовна, скажемо, не більше доларів 50-ти у крайньому варіанті. Зазвичай, ці елементи ділової етики значно дешевше. Існують ділові культури або окремі обставини, коли прийняті і більш дорогі подарунки, але питання доцільності такого подарунку повинно вивчатися ще й у правовій площині.
 
Отже, з урахуванням сказаного журналістка не винна, якщо вона не порушила правил поведінки, чітко сформульованих керівництвом редакції, де вона працює. Якщо таких правил взагалі не існує або вони не достатньо детальні та зрозумілі, від неї ніхто не має морального права очікувати героїчних вчинків. А відмова від подарунку на події з участю президента країни це якщо й не героїчний, то, принаймні, зухвалий вчинок. До того ж, він з дуже високою ймовірністю може зашкодити виданню. Отже, прийнявши подарунок без зайвого галасу, вона зробила цілком вірно, а до того ж і відповідально стосовно свого працедавця.

Єдине, що можна порадити робити у майбутньому за таких обставин, це телефонувати керівникові, повідомляти його/її про отримання подарунку та прямолінійно ставити питання: відмовлятися чи ні, і вимагати не менш чіткої відповіді. Сто відсотків, що керівник скаже, не відмовлятися. Може при цьому щоправда почати розповідати казки про те, що подарунки є власністю організації, але якщо в організації не існує таких написаних правил, то його позиція - лише побажання. Вирішення цих питань - це вже суто внутрішня справа організації. Якщо правил немає, то можна і не телефонувати, щоб не наражатися на нові моральні ділемми, але якщо вже хочете бути взірцем ділової етики, то краще зателефонуйте. А ще краще домовитися про правила гри заздалегіть. Взагалі, можете взяти на себе ініціативу створення правил, так би мовити, почати покращення зі свого робочого місця. Якщо ж керівництву такі ініціативи не потрібні - то розслабтеся: від вас вимагається сумлінна робота в усталеній структурі, а не донкіхотство та знищення цієї структури. Власники свій вибір зробили, це не ваша справа перевиховувати дорослих людей.
 
Отже, ще раз підкреслюю, журналістка не винна. Невірно і неетично  зробили організатори тим, що такими подарунками створюють моральні випробування журналістам та редакціям. У цивілізованій, культурній країні люди працюють, а не вирішують моральні дилеми щомиті і щокроку. У житті завжди є місце подвигу – це хибна максима. Інтернетним героям та моралістам хочу побажати отримати колись відповідальну роботу, щоб набратися власного життєвого досвіду. А якщо вже вони все одно такі затяті, то тоді хай починають громадянську війну самі, а не вимагають робити перший постріл інших.

Comments

Професійна сфера мусить бути етично врегульована

[chita-i.livejournal.com]

Твій допис чіткий та правильний. Цілком підтримую.

Я вважаю (і це моя дуже особиста думка), що коли хтось себе позиціонує як "публічна людина" та дарує якийсь стандартний набір подарунків цільовій групі, можна сміло брати той подарунок і не відчувати ніяк боргу перед дарувальником чи якогось там обов'язку до нього, най навіть то буде досить дорога річ. Приймаючи подарунок, людина невільно робить рекламу дарувальнику, і на тому її "фавори" закінчуються. Нічого особистого. То може я така не вдячна, не знаю.

Винятком може бути тільки явно сформульована політика роботодавця на цей предмет чи власне почуття що той подарунок треба ховати щоб не бути "зрозумілим не правильно". У такому випадку, треба не приймати подарунку, бажано у ввічливій формі. Також треба відмовитись від подарунку, коли підозрюєш, що дарувальник "ділиться" з тобою краденим, щоб собі взяти ще більше та купити мовчанку (чи лояльність) оточуючих, нехай навіть нижчих у ієрархії. Коли президент дарує журналістам айподи, не вважаю, що то якось виходить з можливостей бюджету "дискреційних витрат" публічної персони такого рівня.

Занадто дорогий подарунок мусить задуматися того, хто його приймає, чи не вимагатиме дарувальник відплати та уявити собі, скільки то може йому коштувати.

Я помітила таку закономірність. Чим "простіша", читай, бідніша, людина, тим більше почувається зобов'язаною "віддячити" за подарунок. Багаті та ситі цим чомусь не дуже переймаються. У них проблеми зовсім у іншій площині. У "простих" занадто багато не зачинених потреб. Подарунок може бути вирішальним для них у житті на будь-якому рівні. Але, айпод нехай вважається власним знаряддям виробництва. Працівнику ніколи не хило мати такі знаряддя.

Re: Професійна сфера мусить бути етично врегульована

[kerbasi.livejournal.com]

у нас надто багато моралізаторствування там, де мусять бути чіткі писані норми та правила.
Ситуація має розвиватися за такими сценаріями:

Позитивний
Організатори проводять подію, серед матеріалу до роздачі - дрібні копійчані подарунки, додані виключно для зручності (нотатник, ручка), промоції події (кепка з гаслом чи логотипом), елементи ділової ввічливості (з нагоди новорічних свят - свічка чи ялинкова прикраса - дешеві).

Негативний
Організатори у матеріал до роздачі додають неприйнятний за ціною подарунок, який може трактуватися як засіб вплинути на отримувача, або це є прихованою промоційною акцією фірми, що виробляє або продає дарований товар, або це персональний пі-ар вісокопосадовця за державний кошт, або за незаконно отриманий спонсорський внесок.

Отримувач не здіймає зайвого галасу, телефонує працедавцю. В працедавця є посадова інструкція, що робити у такій ситуації: адвокат телефонує організаторам, попереджає, що запропонований подарунок неприйнятний, мусить бути повернений, і, звісно, як відповідальне ЗМІ, ми змушені повідомити про випадок у нашому репортажі, сподіваємося, ви, організатори, також дасте належну оцінку не дуже слушній ідеї з таким подарунком, і більше не будете ставити наших працівників у дискомфортне ставище. Крапка.

Незалежний журналіст робить те ж саме, тільки самостійно. Крапка.

За наших умов, коли правил не існує, цінностей не існує, а будь-яка ініціатива, що не сподобається владі чи керівництву підприємства може бути цілком реально покарана непадєццкі, пересічній людині, якщо вона не має належної підготовки Бетмена та не збирається заробляти політичний капітал для переходу у контр-системну опозицію, краще промовчати і дочекатися свого часу, коли очолить певну структуру, і там займеться покращенням світу. Те, що журналістка, оприлюднила цю ситуацію у своєму блозі у відкритому дописі і взяла участь у дискусіях, коли вони пішли явно не туди, куди вона розраховувало - це вже вчинок, і за нього слід похвалити, а не карати. Те, що перша реакція була трохи незрілоюю (Ура! Айпад подарували!) - так їй всього 24 роки, і хто її вчив, хто задавав стандарти. От вона заматеріє - і задаватиме стандарти. Якщо моралізатори до тої пори не зацькують.

От такий саммарі моє позиції з усіх цих розмов.

Re: Професійна сфера мусить бути етично врегульована

[chita-i.livejournal.com]

Повна згода. Підтримую.