Про перенесення етнічного у сучасність
Friday, 14 December 2012 07:27 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiСпробую поставити та відповісти на питання: а яка може бути правильна політика по відношенню до етнічної культури?
Спочатку поясню, що я маю на увазі під етнічною культурою. Це автентична культура конкретно взятого етносу в широкому сенсі слова, від способів виготовлення знарядь праці, землеробства та ремісництва до форм духовної культури, як то усна народна творчість, пісні, танці, музика. Звісно, сюди потрапляє і етнічний одяг, і етнічна кухня, і етнічний ландшафтний дизайн («садок вишневий коло хати») і етнічний дизайн інтер’єрів.
Зараз у західному світі набирає обертів тренд повернення до традиційних технологій. Особливо це проявляється у виноробстві та виготовленні деяких продуктів харчування. Хоча й не тільки. Згадують часто і про меблі, і про той самий ландшафтний дизайн, флористику і т.д. Там, де традиції повністю втрачені через дуже тривале, протягом кількох століть, масове виробництво, там шукають, де можна запозичити. За рецептами виноробства їдуть, наприклад, до Грузії. Як не дивно, але кажуть, що залишки традиційного виноробства зберігаються ще деінде у південній Німеччині, щоправда там клімат зовсім не такий, як у ключових виноробних країнах, тому досвід Грузії цікавіший. Традиційне виробництво сиру шукають у Швейцарії. Там ще можна знайти людей, які пам’ятають, як сири вироблялися п’ятдесят років тому, а саме півстоліття тому виробництво сирів у цій країні ще лишалося значною мірою традиційним.
Однак, головне, що мені вдалося підслухати в розумних людей, це те, що цей пошук це зовсім не консервація. Консервація часто веде або до музейного пилу та карнавального кітчу або до ідеологічної «шароварщини». Хоча в деяких сферах немає іншого засобу, ніж консервація: якщо ви знаєте, якусь бабусю, яка співає незвичних колядок, то мерщій за диктофоном, поки вона жива, бо з нею піде пласт культури, про який вже ніхто ніколи не дізнається і не відтворить.
В обговорюваних же у цьому дописі сферах головне – знайти те, що продукується традиційним способом, і перенести його у середовище з сучасними технологічними та маркетинговими можливостями. Звісно, традиційне вино чи сир ніколи не конкуруватимуть за кількістю пропозиції та ціною з масовим виробництвом (яке часто, майже завжди себе декларує «традиційним»), але свою нішу, значно більшу, ніж одне ізольоване господарство старих людей у віддаленому селі, займе.
Такій політиці сприяють і держави, впроваджуючи концепцію «контролю справжності походження». Хто не знає, що це таке, прошу звернутися до Вікіпедії:
http://en.wikipedia.org/wiki/Appellation_d'origine_contr%C3%B4l%C3%A9e
Там є і «панятними» мовами, українською немає, тому що.
Власне, в Україні кухня є прикладом дуже вдалого перенесення етнічного у сучасне. Але тільки сама кухня в сенсі набору характерних страв, а не виробництво інгредієнтів та продуктів. Українське сало, сири, ковбаси, вино, алкогольні настоянки цілком заслуговують на захист за допомогою контролю справжності походження. Це і традиції зберегло б, і якість підвищило, і дало б можливості виходу на ринки гурманів всього світу.
Невдалий приклад перенесення у сучасність – одяг. Так, вишиванки. Вони стали маркером, чого завгодно, тільки не одягом. Політично навантаженим маркером. А чому? Тому що не з низу процес пішов, а з революційної сцени та з чиновницького кабінету. Це не означає, що друга спроба не вдасться. Пробуйте!
Щоб у читачів не склалося враження, що можливості перенесення етнічного у сучасне вичерпуються тільки побутовою матеріальною культурою, наведу приклад – щоправда не український – з музики. У мене є тег «мій плейліст», а там кілька статей про грецьку музику. В деяких з них я описую жанри сучасної грецької музики, які утворені на основі етнічних (або ширше – народних) жанрів, і при цьому стали масово популярними. Від етнічної відокремився жанр «лаїкі» (буквально: народна), але це не фольклор, а популярна сучасна музика на дещо осучаснених традиційних та сучасних інструментах, рембетіко – пісні міських низів, ошляхетнені до рівня якісної масової культури, не те, що російський «шансон» і т.д. У нас, на жаль, етнічне зведене тільки до родинних посиденьок, або у шароварному вигляді – до офіціозу, у кітчевому – до різних фестів. Сучасна міська пісенна творчість – блатняк. Щойно йдеться про більш-менш прийнятні масові жанри, одразу ж все запозичене або глобалістичне, навіть якщо й українською мовою співається.
Отже, що робити? По-перше, поясніть своєму улюбленому депутату, що таке «контроль справжності походження», і нехай готовить законопроект і список продуктів /додайте, яких саме/. По-друге, скажіть вашим улюбленим поетам та композиторам, щоб не цуралися впроваджувати у маскульт етнічні пісенні форми, але не переспівами «Ти ж мене підманула», а написанням та виконанням сучасних творів на основі етнічної спадщини. Карочє, хай пару тижнів послухають грецьке музичне радіо в інтернеті – і все зрозуміють.
По-третє, поясніть вашому улюбленому підприємцю, що ви хочете, щоб у вас дома був етнічний посуд, етнічні меблі, одяг, але виготовлені з урахуванням вимог сучасності (тобто не будете ви їх на порозі та на колінах ладнати, якщо що, та й якість мусить бути гарантована, матеріали перевірені і т.д., і не будете ви якусь бабусю за 1000 км шукати а хочете будь-якої миті приїхати до супермаркету та купити). На межі 90-х і нульових, коли почалася ера гіпермаркетів, в них цілі ряди були заставлені посудом в етнічному стилі. Де це все? Скажіть, що хочете рідного.
От десь так можете додати ще пунктів.
Спочатку поясню, що я маю на увазі під етнічною культурою. Це автентична культура конкретно взятого етносу в широкому сенсі слова, від способів виготовлення знарядь праці, землеробства та ремісництва до форм духовної культури, як то усна народна творчість, пісні, танці, музика. Звісно, сюди потрапляє і етнічний одяг, і етнічна кухня, і етнічний ландшафтний дизайн («садок вишневий коло хати») і етнічний дизайн інтер’єрів.
Зараз у західному світі набирає обертів тренд повернення до традиційних технологій. Особливо це проявляється у виноробстві та виготовленні деяких продуктів харчування. Хоча й не тільки. Згадують часто і про меблі, і про той самий ландшафтний дизайн, флористику і т.д. Там, де традиції повністю втрачені через дуже тривале, протягом кількох століть, масове виробництво, там шукають, де можна запозичити. За рецептами виноробства їдуть, наприклад, до Грузії. Як не дивно, але кажуть, що залишки традиційного виноробства зберігаються ще деінде у південній Німеччині, щоправда там клімат зовсім не такий, як у ключових виноробних країнах, тому досвід Грузії цікавіший. Традиційне виробництво сиру шукають у Швейцарії. Там ще можна знайти людей, які пам’ятають, як сири вироблялися п’ятдесят років тому, а саме півстоліття тому виробництво сирів у цій країні ще лишалося значною мірою традиційним.
Однак, головне, що мені вдалося підслухати в розумних людей, це те, що цей пошук це зовсім не консервація. Консервація часто веде або до музейного пилу та карнавального кітчу або до ідеологічної «шароварщини». Хоча в деяких сферах немає іншого засобу, ніж консервація: якщо ви знаєте, якусь бабусю, яка співає незвичних колядок, то мерщій за диктофоном, поки вона жива, бо з нею піде пласт культури, про який вже ніхто ніколи не дізнається і не відтворить.
В обговорюваних же у цьому дописі сферах головне – знайти те, що продукується традиційним способом, і перенести його у середовище з сучасними технологічними та маркетинговими можливостями. Звісно, традиційне вино чи сир ніколи не конкуруватимуть за кількістю пропозиції та ціною з масовим виробництвом (яке часто, майже завжди себе декларує «традиційним»), але свою нішу, значно більшу, ніж одне ізольоване господарство старих людей у віддаленому селі, займе.
Такій політиці сприяють і держави, впроваджуючи концепцію «контролю справжності походження». Хто не знає, що це таке, прошу звернутися до Вікіпедії:
http://en.wikipedia.org/wiki/Appellation_d'origine_contr%C3%B4l%C3%A9e
Там є і «панятними» мовами, українською немає, тому що
Власне, в Україні кухня є прикладом дуже вдалого перенесення етнічного у сучасне. Але тільки сама кухня в сенсі набору характерних страв, а не виробництво інгредієнтів та продуктів. Українське сало, сири, ковбаси, вино, алкогольні настоянки цілком заслуговують на захист за допомогою контролю справжності походження. Це і традиції зберегло б, і якість підвищило, і дало б можливості виходу на ринки гурманів всього світу.
Невдалий приклад перенесення у сучасність – одяг. Так, вишиванки. Вони стали маркером, чого завгодно, тільки не одягом. Політично навантаженим маркером. А чому? Тому що не з низу процес пішов, а з революційної сцени та з чиновницького кабінету. Це не означає, що друга спроба не вдасться. Пробуйте!
Щоб у читачів не склалося враження, що можливості перенесення етнічного у сучасне вичерпуються тільки побутовою матеріальною культурою, наведу приклад – щоправда не український – з музики. У мене є тег «мій плейліст», а там кілька статей про грецьку музику. В деяких з них я описую жанри сучасної грецької музики, які утворені на основі етнічних (або ширше – народних) жанрів, і при цьому стали масово популярними. Від етнічної відокремився жанр «лаїкі» (буквально: народна), але це не фольклор, а популярна сучасна музика на дещо осучаснених традиційних та сучасних інструментах, рембетіко – пісні міських низів, ошляхетнені до рівня якісної масової культури, не те, що російський «шансон» і т.д. У нас, на жаль, етнічне зведене тільки до родинних посиденьок, або у шароварному вигляді – до офіціозу, у кітчевому – до різних фестів. Сучасна міська пісенна творчість – блатняк. Щойно йдеться про більш-менш прийнятні масові жанри, одразу ж все запозичене або глобалістичне, навіть якщо й українською мовою співається.
Отже, що робити? По-перше, поясніть своєму улюбленому депутату, що таке «контроль справжності походження», і нехай готовить законопроект і список продуктів /додайте, яких саме/. По-друге, скажіть вашим улюбленим поетам та композиторам, щоб не цуралися впроваджувати у маскульт етнічні пісенні форми, але не переспівами «Ти ж мене підманула», а написанням та виконанням сучасних творів на основі етнічної спадщини. Карочє, хай пару тижнів послухають грецьке музичне радіо в інтернеті – і все зрозуміють.
По-третє, поясніть вашому улюбленому підприємцю, що ви хочете, щоб у вас дома був етнічний посуд, етнічні меблі, одяг, але виготовлені з урахуванням вимог сучасності (тобто не будете ви їх на порозі та на колінах ладнати, якщо що, та й якість мусить бути гарантована, матеріали перевірені і т.д., і не будете ви якусь бабусю за 1000 км шукати а хочете будь-якої миті приїхати до супермаркету та купити). На межі 90-х і нульових, коли почалася ера гіпермаркетів, в них цілі ряди були заставлені посудом в етнічному стилі. Де це все? Скажіть, що хочете рідного.
От десь так можете додати ще пунктів.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 11:04 am (UTC)no subject
Date: Monday, 17 December 2012 05:38 am (UTC)Згори може інііатива по-різному йти. Чи є політики дійсним авторитетом? Напевно, інтелектуальна, творча верству мусять задавати тональність - це ефективніше.
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 11:11 am (UTC)no subject
Date: Friday, 14 December 2012 06:11 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 14 December 2012 11:59 am (UTC)Та й зараз, коли проїжджаю по різних областях України - бачу їх характерні риси, спільні та відмінні одна від одної. Звісно, законсервувати все це не вдасться, та й не потрібно. Хай собі живе й розвивається ).
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 10:12 pm (UTC)дякую за коментар!
Бо я такої самої думки.
І ще думаю що нікуди нічого примусово не треба переносити (у Греції ж теж ніхто декрети про вдосконалення грецької музики не видавав і не придумував способи.. так сталося само собою).
Єдине що треба створити шанобливе ставлення до родинних традицій і мови в країні, культури (що, до речі, нам і дала доба Ющенко, я вважаю), сприяти збереженню зв'язку поколінь, без оцінок і спецпредметів, а просто коротенько і цікаво дітям розповісти у школі про народне свято чи пісню (для тих у кого в родині вже не святкують, просто для інформації що таке було і є) перед цим святом, чи принагідно. Треба щоб створилося українське середовище, справжнє, живе - і все. Решта станеться само собою. Бо саме у такому с е р е д о в и щ і здатна виформуватися та музика, яка у нас не встигла - через втручання революцій, колективізацій, ідеологізації пісень і танців, і всього..
Фактично у нас музика пішла в сторону естради типу Білозір, Поповича,Зінкевича і т.і., Мареничів, Тризубого Стаса (авторські пісні)
А, можливо, могла колись піти також і по шляху романсів, і може б виникли інші течії у іншому середовищі українського міста.. але міста у нас не були українськими і нерадянськими, можливо, в тому і причина.. і досі немає у нас українського природного середовища у містах, щоб у ньому природно виникло музичне "продовження" етно-музики.
А там де є - виникає Океан Ельзи, ВВ, Компаніченко і інші виникнуть, я вірю що поступово - якщо хоча б на тому ж рівні втриматися - виникатиме у пошуках той "стиль".
Вибачаюсь що повторююся, вже писала..
Зачатки, як я вважаю, українського романсу на межі народно-літературній:
http://youtu.be/58o20N3XeC8 (моя бабуся 1915р.н.)
http://youtu.be/SeCI-MDaCdI (кобза, Компаніченко, він знайшов інший варіант, а чи я не зовсім так поклала бабусин наспів на гітару)
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 11:39 pm (UTC)Компаніченко - чудо! Я його ще з літа полюбила, коли на "Країні мрій" почула.
Але сльоза потекла від вашої...
no subject
Date: Saturday, 15 December 2012 01:41 pm (UTC)А Компаніченко - то наше багатство, щастя що він є і викопує ноти середньовічних українських піснеспівів, оте наше барокко, і народні романси, і інші речі.. побільше б такої шляхетності і такої планки як у нього, таких як він.
Це дуже пам'ятна мені пісня.. мені тоді було 17 років і я тільки рік як зрозуміла що бабуся була свідком таких історичних епох, стільки пережила.. розпитала її про наш рід (вона знала до ого якого коліна і свій, і чоловіка), про колективізацію, голод, війну, трошки про танці, ткацтво, пісні.. Тоді, у 1993, вона останню (як виявилося) зиму свого життя зимувала в нас вдома. І ту пісню, яку вона мені влітку наспівала, я поклала на гітару (так, як мені здавалося вона звучить), і записала нас на радянський магнітофон "Весна". А у червні її не стало..
Той запис пролежав у мене на касеті МК 10 років - і почав скрипіти.. видно плівка почала старіти і "сипатися" чи як. Я знайшла студію звукозапису в училищі Глієра і за 40грн. (на той час немалі гроші) мені там витягли все що можна в цифровий формат із тих моїх записів (ще там були застільні записи співу двох бабусь, і нас всіх, і бабусина купальська).
Оце тепер у мене такий скарб.
І від нього почалася лихоманка за "записами від носіїв" - необробленим дорогоцінним камінням. Без аранжувань, переспівів, прикрашань, осучаснення. Ну бо є "колекціонери ювелірних виробів", а є "колекціонери необроблених самородків". :)
no subject
Date: Monday, 17 December 2012 05:36 am (UTC)no subject
Date: Friday, 14 December 2012 12:48 pm (UTC)Я особисто тільки «за» стосовно перенесення етнічного у сучасність. Але конкретно в умовах України, мені здається, проблема полягає в тому, що етнічне звикли показувати як тотожне до традиційного селянського способу життя і тому воно не сприймається як елемент сучасного урбанізованого світу і навряд чи асоціюється з витонченістю і високим стилем. Наприклад, словосполучення «етнічний посуд» одразу викликає в уяві хрестоматійний перелаз з глечиками. Потрібен неабиякий дизайнерський хист, щоб зробити той-таки посуд достатньо вишуканим, але зберігши етнічні елементи.
Щодо одягу простіше. Наприклад, та ж вишиванка цілком підійде під стиль «casual». Достатньо, щоб ті, хто має в гардеробі вишиванки, почали їх вдягати не лише до ідеологічно забарвлених дат чи походу на етнофестиваль, а просто на щодень – решта швидко звикне.
Ключове завдання – винести за дужки ідеологічне навантаження у використанні речей з етнічними елементами. Це перш за все зручні функціональні речі. Головне, що це не має бути раптовий сплеск цікавості, мода на сезон, бо така цікавість згасне так само швидко, як і з’явилася.
no subject
Date: Monday, 17 December 2012 05:35 am (UTC)no subject
Date: Monday, 17 December 2012 07:44 am (UTC)етнічний посуд був у супермаркетах
Date: Monday, 17 December 2012 09:16 am (UTC)він не був призначений для їжі.
бо в 90-х в Франківську ще не було супермркетів, були так звані мінімаркети, такі продуктові великі кіоски з горілкою, сигаретами і ширпотребом, там сувенірний посуд не продавався.
крім ярмарок і базарів подекуди такий посуд реалізували по селах ще на початку 70-х міняйли ("старйовщік"), вони їздили по селах на фірах (не плутати з автофурою) і вигукували міняю старі лахи і скло на глечики, миски, макітри ітд.
я до сих пір не знаю яка цінність була в старих лахах, які обмінювали на функціональний глиняний посуд.
ну ті пляшки, які в магазинах не приймали (напр від ліків і хімії і надщерблені) вони мабуть здавали кудись, а що робили з тими драними лахами -- загадка, мабуть спалювали.
дивлячись на замусореність нинішнього довкілля, ті гужеві міняйли на фірах були золотими санітарами довкілля, хоча тоді й сміття було менше. металолом і макулатуру вони не брали, цим з успіхом займались піонери і комсомольці.
Re: етнічний посуд був у супермаркетах
Date: Tuesday, 18 December 2012 07:18 am (UTC)Нормальний був посуд, з орнаментами, заводського виробництва, ніяк не сувеніри. Я тоді тільки обживався у Києві і доводилося купувати все, тому тоді в мене вся кухня була в етнічному стилі. Без ідеології, просто подобалося. А тепер захочеш - етнічного не купиш, хіба що на сувенірних базарах, але там якість ніяка.
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 04:38 pm (UTC)Мені здається, поки що про такі проекти можна тільки мріяти, бо виробництво дуже залежить від держави. Від Польщі до Франції, скрізь у Європі фермерське в-во домашніх лімітованої серії джемів або настоянок, чи монастирського пива пропагується і підтримується. Бо вони самі за цим їздять у місця агротуризму і туристи полюбляють регіональні особливості. У нас ті ж виробники горілки пов'язані з верхівкою влади і антимонопольним комітетом, і всі вкупі не допустять випуску домашньою сливовиці (це я про свої місцеві ідеї, бо палинка на Закарпатті смачніша за будь-який віскі і чистіша, звісно). Попри те, що об'єми такої продукції будуть крихітними, її все одно з принципу не допустять.
З приводу музики. Чула я в Афінах цього року, як вони співають щовечора в тавернах! Це фантастика! Напевно, це була лаїкі. Але ж у них це розвинулось поступово і логічно. У нас же народна потреба співати за часи совка якось присіклась - у містах некошерно співати, соромно бути схожим на селян. Ну, це окрема довга тема.
І з ближнього досвіду: друг має молочну ферму - продукти на основі козячого та коров'ячого молока. Людям цього не треба. У нас ще не час цих трендів, навіть "Волошкове поле", що продається в маркетах, не беруть, бо й досить заможні люди не бачать різниці в етикетках, їм байдуже - з сухого чи натурального молока все зроблено.
На все потрібно час. Сподіваюсь, ми цього дочекаємось! З нашою підтримкою.
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 10:18 pm (UTC)згодна, приєднуюся до кожного слова.
no subject
Date: Monday, 17 December 2012 05:30 am (UTC)В Україна немає авторитетного органу, якому можна було б довіряти, що продукція, перевірена ним, дійсно є тим, чим себе декларує. Тому не дивно, що люди н е вірять етикеткам. Як варіант, можна почати експорт до ЄС, отримати там всі необхідні сертифікати, а потім тут просуватися, як постачальник визнаної європейської якості. Держстандарту та санітарному нагляду України ніхто не повірить, і правильно.
no subject
Date: Friday, 14 December 2012 05:19 pm (UTC)Але думку твою я зрозуміла. Вона вирішує тільки дуже поверхові проблеми, але початок був би добрим. Бо через матеріальне деколи таки зможе прийти і справжнє. Осучаснитись втрачене за браком вжитку.
Тому, дуже підтримую! Крім того, те що є українське, мусть так і знатися. Щоб не було як з Щедриком чи видатними особистостями, що про них мало хто знає, що вони українці. Це через брак укр.держави, однією з функцій якої настаювати у світі що наш внесок - то саме наш, як це роблять "провідні" держави.
no subject
Date: Saturday, 15 December 2012 11:06 am (UTC)no subject
Date: Saturday, 15 December 2012 03:01 pm (UTC)Проблема, яку я бачу, що у нас в Україні якось "не модно" вимагати. Зразу ж тебе фарбують у "гетьмани" скандалісти ледве не вороги. Ото совкове "тєбє что, больше всєх нада?" досі живе та квітне. І треба це звичаєве насильство якось побороти. Низькі зарплати та правове безправ'я цьому не сприяють, але коли люди точно знають, чого хочуть, це така сила, що може побороти цей смутний льох без руху кисню та поштвху.
З цього гарно починати. І, поміть, м'яко, але сильно ламає москальське домінування, яке по Фуко всюди, а не у ьіліти, уряду чи якось сконцентроване. Воно керується, але й живе своїм життям. Кожний з нас творить історію, як би пафосно не звучало.
Мене скоро читати перестануть, або я сама занудьгую, що станеться першим, як у гарантійному терміні автомобіля...no subject
Date: Friday, 14 December 2012 08:42 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 14 December 2012 09:22 pm (UTC)Ну а ще, щоб це все адекватно перенести на сучасність, потрібно трохи більше дослідити оте минуле і етнографію.
no subject
Date: Saturday, 15 December 2012 11:11 am (UTC)Ще років 30 є для досліджень. Потім вже буде нічого досліджувати. Пару років тому чув у новинах, що померла остання носійка традиційного мистецтва багатоголосся на Полтавщині. В цілому на сході носії етнічної традиції вже майже вимерли. Центр і особливо захід ще тримаються, бо через меншу совітську асиміляцію більш молоді люди ще є носіями традиції. Але за 30 років і вони підуть.
no subject
Date: Saturday, 15 December 2012 10:19 pm (UTC)no subject
Date: Monday, 17 December 2012 01:45 pm (UTC)в селян були пісні до кожної роботи і св'ята, на обжинки чи прядіння льону і конопель не співали весільних пісень, чи коли збирались цілим кутом села комусь дерти пір'я, вже не кажучи про Різдво і Великдень, чи Новий Рік, чи Маланку ітд.
коли це все десь в місті відтворюється без належного художнього і театралізованого оформлення і майстерності, це буде виглядати "шароварщиною" в квадраті.
не треба її боятися, треба її вдосконалювати і намагатись досягти більшої автентики.
інший напрям це осучаснення і аранжування фольклору, в цьому багатий досвід має центрально-східна і північна Європа, і у нас цей напрям в 70-80ті був розвинений найбільше в союзі, українські зроблені на основі фолькльору і просто аранжовані народні звучали від Калінінграда до Находки всюди, в ресторанах Москви, Риги чи Таллінна замовляли українські популярні пісні, те саме на танцплощадках.
no subject
Date: Monday, 17 December 2012 03:15 pm (UTC)no subject
Date: Monday, 17 December 2012 10:21 am (UTC)щодо вишиванок, ситуацію можна було б теж виправити. Зазбруччя та і Київ, могли б цілком перевести вишиванку у нішу кежуал чи легко-парадний.
Що робить.
Date: Saturday, 19 January 2013 03:28 pm (UTC)Що робить.
Date: Saturday, 19 January 2013 04:01 pm (UTC)Що робить.
Date: Sunday, 20 January 2013 07:18 am (UTC)