Будувати паралельний світ

[kerbasi]

Шкляра я не читав, але вірю, що його «Залишенець» може бути достатньо сильним твором, щоб заслуговувати на Шевченківську премію. Також припускаю, що чимало людей можуть знайти у романі, на що образитися. У світі, взагалі, постійно хтось ображається на мистців. Інколи навіть закликають до вбивства і релігійний вирок виносять. Якби не було мистців, готових до наслідків, що викликає їхня творчість, то світова культура не налічувала б нічого, крім гімнів самодержцям.  

З іншого боку, за даних обставин, коли країною керують різні вЫсокоповажності, котрим у кращому разі ця країна незрозуміла, а у гіршому – ворожа, українському письменнику номінуватися на державну нагороду це якось неоковирно виходить. В своєму інтерв’ю Шкляр емоційно відповів на запитання, чи не вичерпала себе Шевченківська премія, що, мавляв, ви що, Валуєвську хочете. Так власне Шевченківська з рук держави вЫсокоповажностей і є Валуєвськоюю премією! В історії чимало прикладів, коли речі та явища носять невідповідні назви.

Я вже неодноразово наголошував, що українцям треба створювати свій паралельний світ. Якщо цього світу колись стане багато, то можна буде на ньому побудувати й державу. Одна з причин, чому перехід від комунізму до вільного життя вдався прибалтам, чехам, полякам, і не вдався українцям, росіянам, білорусам, саме й полягає у тому, що в перших існували паралельні офіційним еліти, а в других – ні. От час створювати паралельні еліти.

Ось трохи арифметики. Шкляр має отримати 260000 грн. Це якби 260 осіб скинулися по 1000 грн. Ще потрібна винагорода журі. Хай їх буде десятеро. Не знаю, скільки їм потрібно, тисяч десять вистачить? Тоді ще потрібні 100000. Тобто всього 360000. Це означає або 360 осіб по тисячі, або ті ж самі початкові 260 по 1385 гривень.

Ясно, що з першого року 260 фундаторів премії не знайдеться. Хай буде хоча б десятеро. Якщо скинутися по тисячі на премію і по тисячі на журі, котре хай буде не більше п’яти осіб, то вийде 10000 грн премія, і по 2000 грн. кожному члену журі. За три-чотири роки, гадаю, при належному інформуванні можна довести число фундаторів і до сотні, а то й більше. Можна не реєструвати ніяких структур, гроші передати безпосередньо в руки переможцеві та членам журі або перевести на особисті  рахунки. Якщо людина вирішить сплатити податок  «не нашій» Україні, тоді хай почаклує на платіжне доручення, щоб на вЫсокоповажностей напала гикавка не менше, ніж на кілька годин,  і саме під час публічного виступу.

Я свідомий того, що до таких ініціатив українська громадськість наразі не готова, але вЫсокоповажності своїм тиском та приниженням українців сприятимуть розкриттю свідомості.

До речі, ця паралельна премія стала б і своєрідним майновим цензом для будівничих паралельної України. На початку шляху це необхідно, щоб позбутися пустобрехів.

PS: цей пост ідейно пов’язаний з паралельним державотворенням МШФ  Киянин. Тільки, на мою думку, паралельному державотворенню має передувати процес кристалізації українсько-свідомого суспільства навколо менш масштабних завдань.  

PPS: до речі, коли набував популярності відомий сайт рагу.лі я кільком жежешним френдам запропонував приблизно таке. На що нам звертати увагу на бидло-иліту? Ми і є справжня еліта України! Що, ми не зможемо регулярно збиратися на якісь тусовки, а потім розпіарювати один одного та всіх разом у блогах та інших ресурсах (особливо, враховуючи, що серед нас чимало журналістів, зокрема інтернетних журналістів)? Тоді це не було сприйнято. Може, тепер вже ближче до розуміння?

 

Comments

[lvivil.livejournal.com]

<чому перехід від комунізму до вільного життя вдався прибалтам, чехам, полякам...> - до речі і між іншим. А чому Ви вважаєте, що такий перехід вдався, наприклад, прибалтам? Точніше кажучи, що є критерієм вдалості, мірою успішності переходу? І тоді вже - що є причиною? Так от, відносно балтійських країн з колишнього СРСР (термін "прибалтика" в них непопулярний). По при те, що в переважної більшості людей не викликає жодного сумніву правильність вибору на користь такого переходу, якраз в питанні вдалості процесу його реалізації протягом минулих 20 років та ж більшість вважає, що реалізація такого переходу проведена невдало. Не те що не найкращим чином, а навіть одним з найневдаліших (якщо поза увагою залишити катастрофічно-апокаліптичні варіанти). В разі потреби я можу навести факти висловлювання таких думок їхніми політичними і суспільними діячами, наприклад, з нагоди 20-річчя відновлення незалежності Литви, що недавно відзначалось. Наступне. На мою думку, некоректність порівняння тої ж України з країнами Балтії полягає в тому, що це утворення різного суспільного масштабу і маси. Україна в порівнянні з балтійськими країнами надто велика і надто неоднорідна по багатьох суспільних вимірах внутрішнього простору. Також зовсім іншим є набір степеней вільності України у зовнішньополітичному просторі. Все це разом цілком дозволяє пояснити спостережувану різницю, ніяких чудес і містики тут нема. Меншим країнам провести реорганізацію пострадянського спадку було легше, також це вимагало меншого часу. Якщо ж дозволити собі заглибитись в область гіпотетичних припущень, то якщо уявити ситуацію, коли б Західна Україна після розпаду СРСР була окремою одиницею, під прикриттям НАТО, за відсутності зовнішніх руйнівних впливів і провокацій, то, можливо, політико - економічна ситуація в ній не надто б відрізнялась від того, що є, наприклад, на нинішній день в тій же Литві. Але особисто я не був і не є прихильником розділення України. Нам всім разом треба нести свій хрест до кінця. Проблема ж усіх пострадянських країн полягає в тому, що процес очищення від метастаз радянського минулого повинен бути проголошений, як стратегічна мета, без якої неможливе жодне подальше майбутнє. І далі потрібно тривалий час послідовно і рішуче, усім суспільством, прикладати зусилля для його реалізації. А очищення це буде болісним, важким і тривалим. Адже під шлаком радянського спадку приховується ще органічно пов"язаний з ним шлак російської імперії і десь навіть Золотої Орди. Тому смішно читати міркування мудрагелів про те, що хтось там, Ющенко - Терещенко, будучи сам породженим попередньою системою, не виправдав довіри і не втілив мрій мільйонів за минулі 4 роки, не створив у Україні раю, де б усім стало жити добре. Бо для такого очищення потрібна загальна суспільна згода вседержавного масштабу, з врученням відповідних повноважень органам справді породженої народом державної влади, яка над тим народом і буде проводити оту операцію очищення, з його попередньої на то згоди і подальшої терплячості до болю, що виникатиме. Ні в 90-х роках, ні вже в новому столітті - тисячолітті нічого подібного у загальнонаціональному масштабі в нас і не починалось. А без отого все решта - то пусті теревені. Можна було б надіятись, що старі покоління відімруть, а нові народяться чистими, вони і побудують нове суспільство. В певній мірі воно так і відбувається. Але бісівська дорадянська - радянська - пострадянська система має здатність до самовідтворення, подібно як кримінальне середовище. Вона затягує в свої тенета достатню кількість молоді, інфікує її свідомість таким чином, що з того ж народу знову набереться 20-25 процентів сторожових псів, з допомогою яких пастухи зможуть продовжити пасти своє стадо.

[kerbasi.livejournal.com]

Незадоволені завжди будуть і є. Проблема в тому, чого вони прагнуть. Чимало укранців хоче назад до СРСР. І це не було б так шкідливо, якби тільки прості люди, цього перед усім прагне еліта, котра тепер при владі і контролює все. А альтернативи їм нема, крім тих колоритних недоумків, що розважали нас у 2005-2010.

Я читав інтерв"ю з Вацлавом Гавелом, де він розповідав, як у Чехословаччині після 1968-го утворилося паралельне середовище інтелектуалів. З них протім і створився кадровий резерв ново влади. А в нас були тільки кухонні розумники, що самі служили системі, та дісиденти, котрі були поза системою, але прагнули в не інфільтруватися, щоб вдосконалювати зсередини. І це був хибний підхід.

[lvivil.livejournal.com]

"колоритні недоумки" правлять на цій землі століттями, зволити всі ці надбання століть до останніх 5 років - за деревами лісу не бачити...)
Зрештою, якщо відкинути "українську національну колорироність" (здогадуюсь, саме її Ви маєте на увазі), то чим у решті правління останніх п"яти років так надто відрізнялось від попередників - епох правління Кравчука і Кучми? Аджен Ющенко-Тимошенко і їхнє оточення - плоть од плоті своїх попередників! Думаю, знову ж таки, валити все на останнє правління, забувши "досягнення" 8-річного правління Кучми і всі "прєлєсті жізні" періоду Кравчука - то різновид якоїсь здатності не бачити глибші причини і зводити все тільки до дня вчорашнього, а позавчорашніх немов і не було)
Людей, яких Ви тут величаєте елітою, я такими не вважаю. Так - це нинішня влада, але вона не породжена населенням країни а накинута йому різними протизаконними по своїй суті способами. Називати таку владу "елітою" можна хіба що саркастично. Це - не наша, це чужа влада. Тому і поводить вона себе як влада окупаційна.
Порівнювати умови Чехословаччини з умовами СРСР - явна підстасовка і спекуляція. В СРСР отаке "паралельне середовище інтелектуалів" миттю б виявили і негайно відправили б прибирати сніг десь у Сибір, та на лісопаовал. І то - в кращому випадку. Чим Вам Стус не інтелектуал - яка його доля? Чи Симоненко? Достатньо було в нас людей, не менш мужніх, ніж оті чехи-інтелектуали, але, на відміну від останніх, вони заплатили за свою мужність життям.
Я не збираюсь Вас переконувати в чомусь протилежному до того, що Ви союі вважаєте. Думаю, у кожної людини є свій камінь спотикання, і тільки вона сама здатна його розгледіти і, переступивши, рухатися далі. Дякую за цікаву тему і принагідну можливість висловитися.
З ушануванням ...

[kerbasi.livejournal.com]

Якщо Ви помітили, я т.з. еліту періодично називаю "илітою". Цим все сказано. У суспільстві є клітини до різних явищ та діячів. Нскільки відповідає функції той, хто їх займає - це вже інше питання.

При всій повазі до Стуса він - поет, гуманітарій. Якбт крім нього і таких як він. альтернативна еліта налічувала б ще людей інших профілів, можливо, не так драматично склалася б доля Стуса та йому подібних.

Я не порівнюю ЧССР з СРСР, я кажу, як там було, і як було тут. Просто констатація факту. Ми з цього можемо робити висновки, і маємо можливість передюачити, як буде в нас.

Переконувати мене, звісно, можна. Я залюбки вислухаю компетентні зауваження. Тільки одна умова: закордонних укранців я з радістю вислухаю стосовно закордонного досвіду та чим він може бути корисний нам тут. Стосовно укранських питань, пардон, але ви не кваліфіковані давати поради. Нічого особистого, просто дискусія.
З повагою...

доповнення

[lvivil.livejournal.com]

Ідея творення "паралельної реальності" - добра. Але за умови існування реально вільного суспільства, в якому поважаються базові права і свободи фізичної особистості. Тому в реально демократичних суспільствах можна творити паралельні реальності в межах законодавства. Але в тих суспільствах, де нема свободи, нема верховенства справедливих законів, нема силових струтур, основна діяльність яких полягає у захисті прав людини і слідкуванні за дотриманням тих законів усіма без вийнятку, де нема незалежних судів та прокуратури, де нема плюралістичного політичного поля і багато - ще чого, намагання творити паралельну реальність може бути легко зруйноване реальною владою.
Тому коли Ви пишете:
<Нскільки відповідає функції той, хто їх займає - це вже інше питання.> - то от Вам і відповідь. Інше воно чи ні, але воно має стосунок до всіх решти сфер суспільного життя, і тому воно головне.
І далі. <При всій повазі до Стуса він - поет, гуманітарій. > - я згадав про Стуса, бо Ви почали з Гавела. Справа не в професії і освіті. Починається ж все з виховання і особистої порядності. Стус був високопорядною і освітченою людиною. Якби в нас такі люди приходили до влади, ця країна була б зовсім іншою. Але тому то таких людей і убивають.
<Я не порівнюю ЧССР з СРСР> - якщо Ви далі з певних фактів робите висновки, то значить і аналізуєте, і порівнююте. Що за дивне твердження? Ви писали, що українське середовище не здатне генерувати людей, подібних чехословацьким інтелектуалам, які, (за Гавелом) творили паралельну реальність. Я Вам навів приклад Стуса, а таких прикладів - не поетів, і тому не широковідомих були тисячі - але їх люто і нещадно викорчовувала радянська репресивна машина. От що Ви ігноруєте послідовно і постійно у всіх Ваших міркуваннях про українське минуле і потенціал українського народу вцілому.
<закордонних українців > - якби я народився, виріс і сформувався за кордоном, то б Ви мали слушність. Але я народився, виріс, отримав освіту, сформувався як людина в радянсько - українських реаліях і знаю ті реалії хоч і зі своєї "точки зору", але, загалом кажучи, не гірше від будь-кого, хто нікуди не виїхав. А в чомусь може й краще. Бо приживання і життя у іншому суспільстві дає можливість справді більш детально порівнювати, співставляти. От, наприклад, стосовно такої улюбленої Вашої теми "національного колориту". У литовців є свої аналоги наших "вишиванок і шароварів", свої народні традиції, звичаї, пісні і танці. Є в них і відповідне явище стьобу над своїм рагулізмом і жлобством, але в розумних межах. Звісно, нікому тут в голову не прийде змішувати в одну купу теми етнографічні з темами політичними, економічними і науково-технічними. Литовці, будучи відносно нечисельним народом, в міру своїх сил продовжують творити і розвивати свій литовський світ, намагаючись протистояти і старим хронічним і ноітнім викликам. У мене тут є друзі, мене тут прийняли добре, але якщо б я раптом у спілкуванні навіть з найбільш лояльними людьми, в момент, коли вони самі б критикували свою реальність, вжив би Ваш улюблений мем "націонал - бовдур" у приміненні до когось, кого вони самі ж і критикують, безумовно, то було б сприйнято як образу. Бо слово "національний" передбачає узагальнення. Так - бовдури є, але дурість не має національності. А якщо я конструюю таке формулювання, значить, я на неї натякаю, підрозуміваю, узагальнюючи то на всіх. За такі натяки нормальне суспільне середовище реагує, як всякий здоровий організм - воно видаляє з поміж себе чужорідну йому частинку, що має схильності до таких узагальнень. І, до речі, слово "національний" означає "рідний", "нація" означає "народ". Тому то особисто я вважаю Ваш отой мем невдалим, але, мабуть, в чомусь симптоматичним. Можна, живучи на чужині, серед чужих стати своїм, а можна і, живучи на своїй землі, почуватися відчуженим і не знати, хто свої, а хто чужі. На жаль, таке тепер має місце по відношенню до великої кількості людей, що живуть в Україні і тому тільки на тій підставі вважають себе українцями. На мою думку, то не їхня вина, то наша спільна біда...

Re: доповнення

[kerbasi.livejournal.com]

Ви самі й визначили різницю між укранською шароварщиною та літовським національним колоритом, давши опис литовського національного дискурсу. Шароварщина виникає там, де національним колоритом підміняють національну ідею.

Стосовно паралельних еліт. Для цього не потрібно вільне суспільство. У вільному суспільстві не потрібні паралельні форми існування людей. Мій улюблений приклад - з передмови до підручника латвійсько мови для волонтерів Корпусу Миру США. Там написано, що латиші виглядають непривітними, але насправді вони такими не є. Тільки за часів чужої влади вони накидали на себе вигляд "нічого не розумію, нічого не бачив". Додайте до цього дуже розповсюджені скарги серед тих, хто був молодим у СРСР, що "прібалтійскіє дєфкі дают толька сваім". Ось Ви й отримаєте паралельну реальність. Нам би таке теж не завадило.

Націонал-бовдур мем вдалий. Націоналізм настільки дискредитований ідіотами, що, боюся, новим політичним партіям, коли вони виникатимуть, доведеться шукати інших термінів для самоназв. Людина, котра стверджує, що Ісус був галичанином - націонал-бовдур. Не просто бовдур, а власне бовдур-націоналіст. І людина, котра стверджує, що укранці будували єгипетські піраміди, і що укранцям 140 тисяч років, і що трипільці предки українців, і що санскрит походить з укрансько мови, і що укранці винайшли шумерський клинопис - також. Люди це стверджують не як просто власні думки, а саме на цьому будують націоналістичну ідеологію і з цими аргументами ідуть агітувати широкі маси та сперечатися з противниками.

Наш диспут відалився від теми допису. Отже, якщо узяти квінтесенцію Ваших заперечень, то Ви вважаєте, що паралельну реальність створювати не треба, зокрема не варто нагороджувати літераторів преміями за громадською ініціативою, так чи ні?

Re: доповнення

[lvivil.livejournal.com]

Українська національна ідея полягає у побудові українським народом здорового справедливого суспільства, котре б захищало інтереси всіх своїх громадян. Як ту ідею можна підмінити наіональним колоритом?
<вільному суспільстві не потрібні паралельні форми існування людей> - даруйте, шановний френде, але це не так. Вільне суспільство якраз і характеризується наявністю багатьох паралельних неантагоністичних форм суспільної організації. На противагу суспільству тоталітарному, де є тільки одна правильна теорія, одна партія, що її розвиває і доносить до народних мас, виражаючи тим самим народні інтереси і чаянія.
Я згоден з Вами в тому, що, не заперечуючи тотально, одним скопом, усіх одразу попередніх об"єднавчих народотворчих ідей, нині важливо шукати нові форми цих ідей. Як на мене, такою ідеєю є ідея побудови справедливого некорумпованого суспільства, в якому обман суспільства має вважатись одним із найважчих злочинів.
Всі перераховані Вами маргінальні в науковому сенсі ідеї є, звісно, нісенітницями вже тільки за ознаками їх формулювання. Але Ви, мабуть несвідомо, самі собі суперечите, Ваші слова <новим політичним партіям...нові самоназви> - так от, замість того, аби вказувати таким ідеям їхнє справжнє місце, ВІДДІЛЯТИ І ВИЛУЧАТИ їх з національного культурного поля, ПРОТИСТОЯТИ їх поширенню в національній самосвідомості, Ви робите все навпаки - прив"язуєте їх до всього національного загалом, ставлячи їх ледь не в центр.
Ви наголошуєте, що для України має прийти нова реальність, в якій не буде місця реалізації уявлень про неї 150-річної давності, з якими носилися всякі народофіли. Хто б з тим сперечався? - про нинішню реальність загалом не здогадувалися не те що вони, а навіть переважна більшість, наприклад, відомих світочів науки світового масштабу, не те що якісь народофіли гуманітарії. Я Вам можу навести певні футурологічні цитати з філософської збірки Пуанкаре. Але що з того? Так, вони не могли перебдачити ні глобалізації, ні тотальної диференціації, інтернетизації і інших -ацій. Вони просто мріяли про встановлення справедливості на тих землях , про кращу долю людей. І вони творили і створили паралельну реальність - українську літературну мову, наприклад. В умовах колоніального статусу народу, який проніс ту живу мову через тисячоліття.
Звідси і відповідь на Ваше запитання. Паралельну реальність намагатись творити потрібно постійно, бо це і є намагання творити вільне суспільство. Зокрема, нагороджувати літераторів за громадською ініціативою - потрібно (хоча все залежатиме не тільки від вивіски, але й від деталей реалізації таких ідей).

Re: доповнення

[kerbasi.livejournal.com]

"Як ту ідею можна підмінити наіональним колоритом?"

Та легко насправді. Це була стратегія комуністів звести українськість до вечорниць з варениками, і цю лінію продовжували потім всі нацдеми та патріоти аж до Ющенка з його калинами.

Справедливість.
Все своє життя мій батько, надчервоний навіть для КПРС, вважав, що кумунізм не можна перемогти, бо він втілює мрію про справедливість, тому постану з попелу. Він вважав протокомунізмом християнство, і був впевнений, що у майбутньому виникне нова форму комунізму. І він такий далеко не один. А я точно знаю, що від партії, котра вживає слово справедливість, треба триматися якнайдалі, бо ошукають обов"язково. Нема справедливості у природі.

Народники.
Я не висміюю народників 150-річної давнини. Я зневажаю неонародників, котрі не бачать, що часи переменилися. Ви, мабуть, таки далеко знаходитеся від українського національного дискурсу, бо не перетинаєтеся з феєричними ідіотами, котрі тут давно вже затьмарили все здорове.

Укрмова.
Так вона є паралельною реальністю. Особливо для мене. Завжди була паралельною реальністю і єю залишається. І ЖЖ з усіма україномовними щоденниками є такою реальністю, і це чудово. Я читав Ваш коментар у Маринічевої, і згідний, що про нас не можна так однозначно казати, що наша мова збереглася через літературну. Але прийшов час мову вивести за околиці села. Росіяни це зробили за часів Пушкіна. Нам прийшов час зараз. Після цифрової революції це стало швидше і простіше, чим писати книжки пір"ям та набирати літера за літерою впродовж кілька місяців у типографії.

Добре, що ми з Вами, здається, починаємо розуміти один одного, принаймні у сфері паралельних реальностей. )) Будемо й далі спілкуватися. Я ціную Вашу увагу до моїх думок. Дякую!