Про етику і подарунки

[kerbasi]

Моя шановна френдка atanoissapa , журналістка з Дніпропетровська веде диспути з моралістами, які дають негативну оцінку тому, що разом з іншими журналістами на події за участю державного високопосадовця, прийняла коштовний подарунок від організаторів. 

Як людина, досвідчена в західному корпоративному бізнесі, поділюся своєю оцінкою того, що сталося.

Працівник фірми не мусить самостійно вирішувати проблеми важкого морального вибору. Систему координат для прийняття етичного рішення для нього мусить створити працедавець. Для цього пишуться кодекс етики та різні внутрішні регулюючі документи, проводяться спеціальні тренінги. Ясно, що в українських установах нічого подібного немає, а якщо і є – то тільки на папері, для "ай-пі-оу". Тому у більшості випадків працівник має приймати рішення на свій страх і ризик.
 
Подарунки є елементом ділової ввічливості, але вони не повинні викликати в отримувача почуття обов’язку віддячити належним рішенням у сфері відносин з тим, хто дарує. Прийнятними подарунками є недорогі вироби з написами та знаками, що просувають бренд фірми, проект, подію тощо. Недорогі – річ умовна, скажемо, не більше доларів 50-ти у крайньому варіанті. Зазвичай, ці елементи ділової етики значно дешевше. Існують ділові культури або окремі обставини, коли прийняті і більш дорогі подарунки, але питання доцільності такого подарунку повинно вивчатися ще й у правовій площині.
 
Отже, з урахуванням сказаного журналістка не винна, якщо вона не порушила правил поведінки, чітко сформульованих керівництвом редакції, де вона працює. Якщо таких правил взагалі не існує або вони не достатньо детальні та зрозумілі, від неї ніхто не має морального права очікувати героїчних вчинків. А відмова від подарунку на події з участю президента країни це якщо й не героїчний, то, принаймні, зухвалий вчинок. До того ж, він з дуже високою ймовірністю може зашкодити виданню. Отже, прийнявши подарунок без зайвого галасу, вона зробила цілком вірно, а до того ж і відповідально стосовно свого працедавця.

Єдине, що можна порадити робити у майбутньому за таких обставин, це телефонувати керівникові, повідомляти його/її про отримання подарунку та прямолінійно ставити питання: відмовлятися чи ні, і вимагати не менш чіткої відповіді. Сто відсотків, що керівник скаже, не відмовлятися. Може при цьому щоправда почати розповідати казки про те, що подарунки є власністю організації, але якщо в організації не існує таких написаних правил, то його позиція - лише побажання. Вирішення цих питань - це вже суто внутрішня справа організації. Якщо правил немає, то можна і не телефонувати, щоб не наражатися на нові моральні ділемми, але якщо вже хочете бути взірцем ділової етики, то краще зателефонуйте. А ще краще домовитися про правила гри заздалегіть. Взагалі, можете взяти на себе ініціативу створення правил, так би мовити, почати покращення зі свого робочого місця. Якщо ж керівництву такі ініціативи не потрібні - то розслабтеся: від вас вимагається сумлінна робота в усталеній структурі, а не донкіхотство та знищення цієї структури. Власники свій вибір зробили, це не ваша справа перевиховувати дорослих людей.
 
Отже, ще раз підкреслюю, журналістка не винна. Невірно і неетично  зробили організатори тим, що такими подарунками створюють моральні випробування журналістам та редакціям. У цивілізованій, культурній країні люди працюють, а не вирішують моральні дилеми щомиті і щокроку. У житті завжди є місце подвигу – це хибна максима. Інтернетним героям та моралістам хочу побажати отримати колись відповідальну роботу, щоб набратися власного життєвого досвіду. А якщо вже вони все одно такі затяті, то тоді хай починають громадянську війну самі, а не вимагають робити перший постріл інших.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Ви мене якось дивно демонізуєте... автор не те, автор не друге...

Ваш перший варіант - можливий, другий - нагадує Дєточкіна. Дитячим будинкам слід допомагати іншим чином. Кажу це, як той, хто колись брав участь у громаді, що допомогою займалася. Але не будемо про це, оффтоп.

Я розглядаю ситуацію у площині професійної діяльності. Не більше. Ділова етика. Мораль та совість хай лишається поза темою. Професійна сфера мусить бути етично врегульована. Частково це є в журналістів, їхні організації якісь кодекси приймають, але цього замало. Вимагати від журналістки більше, ніж беруть на себе керівники ЗМІ?.. Я не беруся за це.

Стосовно даної ситуації, на мій погляд, найдекватніша оцінка в МШФ "мой компас" у цій темі.

А вартість подарунку, хоч Бентлі, хоч Ай-Под - однозначно вища припустимої. Припустима - це нотатник, течка та ручка з недорогих. Але спрямовувати значну частку критики на отримувачів, а не на організаторів - непродуктивно, як на мене. Якщо продовжувати тему, ми легко вийдемо на питання, що первинне - курча чи яйце, але я на даному етапі свого життя стою на позиції, що більшу відповідальність мусять нести структури, і особисто їхні функціонери та очільники, а не статисти та стрілочники.

[kerbasi.livejournal.com]

Я працюю у безкомпромісній компанії - ніяких хабарів. Наші найближчі конкуренти з однієї іншої країни не були донедавна такими безкомпромісними, і їхні результати від наших відрізнялися у рази. Тепер в їхній країні законодавство стосовно корупційних практик за кордоном змінилося, тепер і вони змушені бути безкомпромісними, і їхні результати вже не вражають... Коли я був молодшим, я вважав, що я також безкомпромісний. Але тепер я не впевнений стосовно цього. Класно бути безкомпромісним в іноземній компанії, чиї плани враховують недоотримані результати через корупцію, і зарплата виплачується своєчасно, і політика прописана стосовно подарунків та багато чого ще, та й самі подарунки беруться з каталогу, де вже гранична припустима ціна врахована - захочеш порушити, не вдасться, хіба подарувати 1000 кавових кружок та 10000 бейсбольних кепок. Отже, я у тепличних умовах. А якщо працювати в українських структурах, то доведеться грати за загальними правилами. Або бігти кудись подалі.

МШФ= мій шановний френд

[kerbasi.livejournal.com]

Совість підказує не займатися в принципі наскрізь корумпованими видами діяльності, де не має шансів не забруднитися. Але є чимало людей з досить вузьким фахом, що мають вибір або за загальними правилами, або - злидні. Колись СРСР втратив лояльність громадян, коли система склалася так, що навіть у дрібницях слід було казати вказані ідеологами дурості, а думати інакше. От цікаво, скільки український режим протримається, коли є місце подвигу навіть якщо твоя справа - чинити сміттєвози.

[kerbasi.livejournal.com]

Я лише демонструю віру, що в авторки це просто перший крок до усвідомлення, які стандарти мусять бути впроваджені в її професійне середовище, якою має бути взаємодія між працедавцем, журналістом, прес-службою державного функціонера тощо . В неї небагато шансів щось змінити у редакції зараз, коли вона рядовий журналіст, та ще й, здається, не на постіному працевлаштуванні. Але за десять років вона стане редактором, а за двадцять - власником. Може, тоді згадає ці дискусії. Якщо ж зараз на неї всіх собак вішати... Самі розумієте.

[chita-i.livejournal.com]

Вибачте мені, але я чомусь не вірю у вашу глибоку моральність. Вважаю, що то в вас говорить ще совкове "як треба". Ви образитесь, звичайно, але я мусила висказати своє ставлення.

Можете вважати мене

[chita-i.livejournal.com]

Стримана реакція, дякую. Але, так само, як я помиляюсь щодо вас, ви помиляєтесь щодо мене. У мене нема підстав вас вважати "глибоко корумпованою істотою без честі і совісті". Дякую за відповідь. Як кажете, не має значення, просто обмін думками та враженнями.

[chita-i.livejournal.com]

А взагалі, я тільки через те обізвалася з своїм мнєнієм, бо ви вже дуже настоювали у обговоренні. Я про вас нічого не знаю, але аргументи не такі залізобеттоні, як вам видається. Тому, ще раз соррі.

[chita-i.livejournal.com]

"я покладаю ПОВНУ ОСОБИСТУ відповідальність за руйнування нашого світу на цих гнилих писак"

Повну-приповну? Мені здається, що нестача рефлексії просто помітніша у тих, хто пише, ніж у тих, хто мовчки чи нечутно живе та працює в Україні. Я, наприклад, погоджуюсь з реплікою українська журналістика - це комплексна проблема. фуршети і подачки - лише один з проявів... (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2221089#t2221089). Також повністю не реалістичною мені здається фраза про те, що робота журналіста має підкорятись перш за все не бізнес-інтересам структури, яку він представляє, а такому поняттю, як суспільний інтерес …Основний критерій - подача неупередженої інформації. (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2220065#t2220065), на яку Кербасі дуже уважно відповів що Неупередженість проходить крізь призму системи цінностей. … в Україні всі цінності сумнівні та швидкоплинні, але так само й не варто прскіпуваться до журналістку, яку встромили у ситуауцію, при цьому забуваючи, що встановлюють стандарти та впроваджують зовсім інші. (http://kerbasi.livejournal.com/121633.html?thread=2222113#t2222113). Вважаю, що ця відповідь стосується і до вас.

З іншого боку ви публічну дію називаєте хабарем. Хабарі так не даються, хіба ви не знаєте? У західній культурі, НМД, є великі проріхи у моральності "електоральної підтримки", меценатства та іншого, я б не брала за абсолютно гарний приклад таку систему, вона легалізує плями на репутації, але теж "продати на аукціоні та пожертвувати дит.будинку" мені звучить як покрутити біля скроні. Совок і робін-гудство, сер!

[chita-i.livejournal.com]

Але, хочу додати, що "продати на аукціоні та пожертвувати дит.будинку" не було б зовсім дурною пропозицією, або наше суспільство було набагато заможнішим, і ті "журналюги" з своїми "прибутками" за "продану душу" не були б у такому плачевному стновищі, разом з переважною більшістю українських громадян. Тоді так, то була б досить доречна дія. Ви що, не знаєте які покидьки в Україні дит.будинки? Ви знаєте в яких умовах утримуються душевнохворі, наприклад? Що коїться в буцегарнях? Я вас прошу!

ПРОКОНТРОЛЮВАТИ, щоб ні одна падла не змогла відмовит

[chita-i.livejournal.com]

Тобто, ви схилитесь рано чи пізно до "твердої руки", як я бачу. Від відчаю. Занадто емоційно.

[chita-i.livejournal.com]

Але я не бачу, чому якась група з тих журналістів не вирішить зробити, як ви кажете. Маю великий сумнів щодо матеріального імпакту їхнього збору грошей, куди корисніше для них мати знаряддя яке вони самі по собі просто не в змозі придбати для роботи, ніж жбурляти у космос таку незначну суму, але моральна поза у тому, без сумніву, могла б бути. Решта пожме плечима і подумає, "ну що ж, молодці, а ми - не герої!" Від того система не впаде, і сили треба вимірювати. Ті хто горить швидко перегорають. Ви, мабуть, ще дуже молоденький? ) Чи просто ідеаліст-сподвижник?

[chita-i.livejournal.com]

Всі з нас маємо "пряму соціальну функцію", хоч того і не усвідомлюємо. НМД, журналісти то є такі ж самі наймані працівники як і інші. Якщо ви будете занадто не вписуватись у систему, не знайдете роботи ніде, це я вам гарантую. І так, корупція то спосіб життя, бо всіх поставлено у такі умови. У людей (тим більше бідних), нема звідки взятися внутрішньому опору. Не тому, що вони нездібні та слабкі, а тому що в них погано з системою цінностей. Вона розбивається об реальність та мусить робити поправку на неї. Без "подарунків" багатьом не вижити, їхнім родинам буде набагато гірше.

Ви прикраснодушна людина, але треба ненавидити витоки, не жертв та отару. Вона ніколи не була занадто інтелектуальною.

[chita-i.livejournal.com]

Я бачу, ми не пересперечаємося. Тому, вже припиняю це безглузде зайняття. ) Ви вже все знаєте що я хотіла сказати.

[chita-i.livejournal.com]

У першому наближенні, я маю на увазі тих, хто створює такі ситуації, не тих, хто потрапляє у пастку. Тобто, можновладців. Ви нападаєте на жертву, тому що вона бідна і це легко. Де ваше обурення від президента і від усіх тих дядей, які створюють та організовують всі ці клієнтські умови? Ви повинні б були атакувати їх, а не тих, хто підняв у своєму жж питання про легітимність дорогих "подарунків". (читайте мій давній допис про "агресію у дитячому будинку") (http://chita-i.livejournal.com/6781.html)

[chita-i.livejournal.com]

Кербасі дуже влучно жартує на тему "в нашей жизни всегда есть место подвигу". Подвиг не бути частиною системи, се не повинно ставати щоденню ділемою, як він справедливо помітив.