Zaśpiewajmy jeszcze raz

[kerbasi]

Влітку 1978-го я надибав батьківську касету з записом фіналу фестивалю Сопот-77. Мені було тоді десять років. Батько писав з телевізора на касетник Весна-306. Це, мабуть, остання новинка технічного прогресу, що досягла нашої родини, бо наступний магнітофон, як і перший кольоровий телевізор з’явилися вже у 90-ті. Але я не про це…

Друге місце на тому фестивалі зайняв польський гурт «Czerwone gitary» з піснею «Nie spoczniemy». Співав Северин Краєвський. (Не плутати з письменником Мареком Краєвським)! Про цього співака достатньо інформації в інтернеті, зокрема в українській Вікіпедії. Є навіть розлога стаття, написана з великою симпатією російським автором.

Шарм чудової мелодії та голосу Северина Краєвського справив на мене неабияке враження. З пісні я не зрозумів жодного слова, але добряче заїздив нещасну касету та вуха сусідів. Нещодавно я згадав цю пісню і відшукав її на Ют’юбі. Легко знаходяться слова пісні та різні спроби перекладу російською мовою. У ЖЖ також можна знайти обговорення цієї пісні.

Текст пісні є стандартним інтелігентським набором романтичних образів, типових для 70-х років минулого століття. Є там і безкінечна дорога (за синьою далиною – нова далина, за лютим холодом – новий холод), і імператив не зупинятися (не перепочиваймо, поки не дійдемо) , а по досягненні метафоричної мети (сьомий ліс) потрібно заспівати пісню. Є там і картярські образи: королі, тузи. Також типовий для інтелігентської слов’янської души стан вічної безпорадності та недоконаності : нерозважна туга, невгамований голод, невтамований біль, невідтанцьований бал, який вже відбринів, невтішний час, що минає. Все це можна знайти й у совєцьких жанрах тодішньої пісенної культури від романсів і аж до напівпідпільного року. Дивно, як тоді співпали сентиментальні настрої поляків і жителів СРСР! Здається, що цей напрямок не отримав продовження на польській естраді, але в нас публіка ще продовжує плекати сентиментальність, тільки смаки впали, тому й сентиментальність або попсово-дешева або брутально-кримінальна.

Хай там як, але мені по тридцяти трьох роках від першого прослухання повторне відкриття Краєвського принесло приємні емоції. А рядки з останнього куплету власне могли б стати гаслом щоденнику. Хіба тільки не тепер, а коли вже дійсно прийде час підбивати фінальні підсумки:

Czy warto było kochać nas?
Może warto, lecz tą kartą źle grał czas.

Переклад літерально десь такий: «Чи варто було любити нас? Може, варто, але ту карту погано розіграв час».
Ці слова можуть слугувати гаслом всього мого покоління. Принаймні, людей мого штибу.
 

 

Comments

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Пісня теж мені дуже подобається. З польських такого типу була ще "Кольорові ярмаркі" Марилі Родовіч. У Росію ці мінорні настрої озвучила "Машина врємєні" приблизно в той самий час. Порівнюючи "Машину с єврєямі", як вони самі себе ж називали, з антропологічним типажем Краєвського, мусимо дійти висновку, що оспівування оцього смоктання під ложечкою, оцього потягу в невідоме - се риса семітська, а не слов'янська. Хоч, наприклад, вкраїнці теж полюбляють сумненьке (тяжко в світі жити сироті убогому тощо), однак оспівують своє сумненьке трохи інакше. А в росіян і поготів - їм ближча "циґанская удаль". Ностальгійно-щемна тема, як у туристсько-бардівських піснях - витвір єврейського світосприймання у хвилини відпруження. Часом, як і багато що в цього народу, виходить на диво талановито.

[kerbasi.livejournal.com]

Хіба що в східно-європейських євреїв так. Та й те в тих, що русифікувалися до початку 20-го століття. Он передивіться на "срібну добу", там що не поет, то або єврейське походження або напівкровка. Це фактично люди, що втратили укоріненість в традиції, чисті інтелектуали з нуля, тобто та сама інтелігенція. На той час її можна назвати протосовєцькою, а потім - вже совєцькою.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Саме так. Можливо, оцей розрив зі своїм "ґрунтом" і викликАв у них оці настрої - щем, сум, бентега. Зрештою, після большевицького перевороту крім сумнівного Ґорького та Єсєніна в рос.культурі етнічних росіянців фактично не було аж до 50-х років. Тобто дивацький термін "інтєліґєнція" має расово-етнічну суть принаймні з початку 20-го ж століття. І "протосовєцька" - вдалий термін.

[kerbasi.livejournal.com]

У післявоєнний період вже й слов'яни вимкнулися від традиції: совєцький народ. Тепер вже немає особливої різниці, хіба тільки зовнішність та в декого акцент, чи то совок русскій, український, єврейський то що.

[o-teren.livejournal.com]

Мені теж тут вчулось щось єврейське. Слов'яни, імхо, тужать якось трішки не так. :) А пісня теж сподобалась. :)
ПС. Поляки про Краєвського так і пишуть: "Seweryn Krajewski - ojciec Żyd, matka Rosjanka". Хоча, погугливши, виявив, що мати, якщо вірити самому Краєвському, таки українка: "Мои корни - на сегодняшней Украине. В памяти звучат песни матери. Когда она что-то делала, всегда пела. В основном по-украински. По-польски говорила плохо. Эта она пробудила во мне любовь к музыке."
Ото так все заплутано. :)

[kerbasi.livejournal.com]

Це ще не факт, що Краєвський гебреїзував слов'янську музику. Можливо, це слов'янська музика слов'янізувала Краєвського та йому подібних.
http://www.yidishmusic.com.br/liveradio.html
Якщо послухаєте достатньо довго, то ознайомитеся з основними жанрами єврейської сучасної музики.

[tin-tina.livejournal.com]

Дуже влучне зауваження. Так, як слов"янська ж музика частково слов"янізувала Гершвіна ( негритянська музика його ж негризувала, якщо можна так висловитися).
Та й немає особливої монополії на певний вид журби: ота цигансько-російська щемна пісня про чорні очі написана українцем Гребінкою. Журба Глібова (а молодість не вернеться) зовсім не така, як Мадзеляна (мила моя, што то буде з нами).
Дуже дякую за гарну тему!

[o-teren.livejournal.com]

Імхо, це теж питання "глибини пірнання": так то у всіх хомо сапієнсів журба однакова, а як ретельніше придивитися... :) Як вже сказав, не візьмуся щось доводити, але таки здається, що певні акценти у якихось народів (у якісь часи) все ж різняться і досить помітні. Журба може й одна, а от її висловлення, чи то у вигляді єврейської "світової скорботи", чи то української "туги", трішки різне.

[kerbasi.livejournal.com]

Варто визначитися, з якого моменту починається єврейська музика. Якщо зі стародавніх племен іудеїв та ізраїльтян, то та музика не збереглася. Є тільки згадки про неї, музичні інструменти, але не мелодії. А те, що тепер у Європі називається єврейською музикою, то кілька напрямків духовної музики та кілька напрямків світської - всі мають європейське коріння. Клезмер - музика єврейська, так. Тільки проспівайте пісні румунською або циганською, і хто впізнає? Бесарабські, польські, українські мотиви й створили цей синкретичний жанр. Отже, з чиєї журби та сміху все почалося, вже й не встановити. :)

[tin-tina.livejournal.com]

Так-так, навіть теперішній ізраїльський гімн - інтернаціональна загальноєвропейська мелодія ледь не ренесансного походження. Вона має й український варіант - щось там з Катериною зв"язане.

[kerbasi.livejournal.com]

Там бесарабська мелодія в основі, а її вже розтягли кілька композиторів по різних творах та країнах. Тоді модно було теми брати з фольк-музики.

[tin-tina.livejournal.com]

Саме бесарабська? Можливо, я не можу пригадати, щоб десь вказувалося, яка мелодія була першою.
А бесарабська журба - мабуть, окремий варіант смутку. Швидше навіть "туга", така вона якась глибинна...

[kerbasi.livejournal.com]

The adaptation of the music for Hatikvah is believed to have been composed by Samuel Cohen in 1888. Cohen himself recalled many years later that he had adapted the melody from a Romanian folk song “Cucuruz cu frunza-n sus” (“Maize with up-standing leafs”) (itself deriving from "La Mantovana") which shares many structural elements with Hatikva.
Це з Вікіпедії. Там вони Бесарабію від Румунії не відрізняють.

Є ще в укр. вікі:

За даними дослідника ізраїльської пісні Еліягу Хакоена, Шмуель Коен згадував, що він заспівав текст на мелодію молдавської пісні, названої ним на ідиші як «Ойс-ци» [1][2]. На справді, близьку до «Гатиква» мелодію традиційної молдовської пісні «Carul cu boi» можна почути тут.

Плутанина з назвами викликана тим, що мелодія відома під різними назвами в різних регіонах Румунії та Молдови. Я колись давно цим цікавився, і більшість джерел, що я тоді назбирав, погоджувалися про румунське походження (Бесарабія, Молдова - історичні частини Румунії).

Походження вже румунської мелодії пов'язують з італійською Ла Мантована. Так глибоко я вже не занурювався. Підозрюю, що тут має місце проблема "курча - яйце", але не маю доказів.

[tin-tina.livejournal.com]

О, дякую, в мене десь в занадрі пам"яті :-) відклався спогад про італійську мелодію

[o-teren.livejournal.com]

Ну, вас послухати, так і нема ніяких національних чи місцевих особливостей взагалі. Ясно що все тіче, міняється і переплутується (причому щодалі, то дужче), але ж якось умудряються деякі унікуми за жестом, за півсловом відрізнити подолянина від поліщука. :)
Втім, здаюся: дуже вже це тонкі матерії :)

[tin-tina.livejournal.com]

Я б і сама хотіла вміти краще сформулювати :-) Але якраз мелодії - то така легкокрила річ, не розбереш, де вона народилася: в Неаполі чи в Коломиї :-)

[o-teren.livejournal.com]

Та так.
Втім, про всяк випадок: я ото вище говорив не стільки про мелодії, як про словесні образи. Ну, якось так. :)

[tin-tina.livejournal.com]

Я чомусь досі думала, що світова скорбота - то більше німецьке. А то ще є англійський сплін, в боротьбі з яким певний англійський джентльмен пішки дістався від Дувру до Петропавловська Камчатського та ще й одружився з дочкою місцевого паламаря. Так воно, принаймні, записано в Щоденнику Шевченка - вочевидь, як тодішній анекдот

[o-teren.livejournal.com]

"Недуг, которого причину
Давно бы отыскать пора,
Подобный английскому сплину,
Короче: русская хандра..."
Тут питання, наскільки "сплін" = "хандра"? :)

> Я чомусь досі думала, що світова скорбота - то більше німецьке.
Ні, німці на скорботу не здатні. Тобто, тільки занадто задумаються над недосконалістю світу, так підуть, і відразу застреляться. Без усяких довгих жур та туг. :) так принаймні стверджує Чхартішвілі-Акунін, посилаючись на Гете, його Вертера та купу німецьких "похмурих геніїв". :)

[tin-tina.livejournal.com]

Та ну :-) Вертер скільки часу нудив світом, доки зважився..., а Гете то й взагалі прожив ще довгі роки. А був ще такий вираз: "Зубний біль в серці, який добре лікується свинцевими пломбами і порошком доктора Шварца". Але це, здається, Гейне, отож німецько=єврейське.
Чогось мені спало на думку, що практично вся світова література 19 століття має лейтмотивом боротьбу з різними видами смутку. І фольклор вже заодно, тоді, мабуть, і позабували про всі веселі мелодії :-)
Думаю, що сплін і хандра - нетотожні. Сплін все-таки більше продуктивний: через нього не в селі закопуються, а пішки марширують через всю Євразію. Або от ще один оригінал, теж описаний Шевченком: певний англієць, що забрався в глушину Російської імперії і там найняв місцевого дячка, який би його навчив російської мови. Той, однак, чи задля жарту чи ще чого викладав учневі церковнослов"янську, а потім "мілорд" десь вже на світському рауті в Петербурзі почав відпускати "бяше" і "паки"... цікаво, мабуть, вийшло.

[o-teren.livejournal.com]

> а Гете то й взагалі прожив ще довгі роки
Ну, за тим же джерелом, Гете саме написанням роману про самогубцю врятувався від власних суіцидальних думок. І певні докази цього наведені. Однак як там насправді було, Бог його зна. :)

> Чогось мені спало на думку, що практично вся світова література 19 століття має лейтмотивом боротьбу з різними видами смутку.
Не настільки обізнаний, але здається саме європейська. От цікаво, чи було щось таке, наприклад, в американський? З ходу не пригадується. (Окрім "готичного" По, але то щось інше, імхо. :)) А в європейський так, якийсь злам відбувся. Імхо, або наслідок просвітництва або черговий історичний виток - "экклезиастна" епоха. Або й те й інше. :)

> Думаю, що сплін і хандра - нетотожні. Сплін все-таки більше продуктивний: через нього не в селі закопуються, а пішки марширують через всю Євразію.
Так може оце воно й є: журба одна, а реакції різних народів різні? :)

[tin-tina.livejournal.com]

Ну так... Едгар По - єдиний відомий і мені виняток, але вже він у своїй журбі (яке є спеціальне "американське" слово для цього?) досяг свого роду вершин.
А в китайців теж щось подібне було. "Щоб смутком розійшлася душа моя, мій спів".

[o-teren.livejournal.com]

> Можливо, це слов'янська музика слов'янізувала Краєвського та йому подібних.
Так, згоден. Мені теж здається, що трапилось саме це. Однак певні єврейські нотки вчуваються. Не берусь це якось формально доводити, не впораюсь, але мені вчувається саме так. Теж саме, здається, і з бардівською піснею: безумовно російська, але теж з єврейськими вкрапленнями (та не без українських, імхо). Зрештою насправді це класно: на перетині культур часто виходить щось цікаве.